Вікторія, герой Трьох Вершин

Серед українських поціновувачів історії Першої світової війни існує стале уявлення, що в австро-угорському війську лише українки-добровольці УСС були військовослужбовцями жіночої статі. Так, дійсно, перебування жінок у війську на початку ХХ сторіччя все ще було винятковим явищем. Пропонуємо вашій увазі ще одну маловідому історію жінки, яка з 1915 р. воювала на передовій в Доломитових Альпах проти солдатів італійської армії, що вторглися до австрійського Тіролю, та заслужила кілька нагород за військову звитягу, а також була важко поранена в бою.

Вікторія Савс з нагородами, що отримала до поранення

Вікторія Савс з нагородами, що отримала до поранення

Народилася Вікторії Савс (Viktoria Savs) 27 червня 1899 року в Бад-Райхенхоллі (Bad Reichenhall). Коли дівчинці виповнилося п’ять років, батьки розлучилися й вона, як найстарша із сестер, залишилася з батьком Петером, майстром-чоботарем. Вони оселелися в Арко (Arco) неподіл від озера Гарда. Напередодні Першої світової війни батько та донька переїхали до Обермаісу під Мерано (Merano). У 1914 році Петера Савса призвали до лав австро-угорського війська в «імператорські єгері» (Kaiserjäger). і він взяв участь у боях у Галиччині на Східному фронті. Але незабаром він повернувся додому із важким пораненням. Коли Італійське королівство розірвало угоду з Австро-Угорщиною та вдерлося до Тіролю, Вікторія та Петер Савс, який одужав, записалися добровольцями до територіальної міліції, що створили з резервістів австро-угорського війська в складі ландштурму (ополчення).

Вікторія та її батько розділилися, аби окремо потрапити до війська. Жінки в ті часи взагалі були позбавлені багатьох прав, що сьогодні здаються цілком природними, між іншим й права служити у війську. Але Вікторія 10 червня 1915 року якимось чином пошила в дурні призовну комісію у Мерано. Її призначили до «Штандшютценбатальйону Меран І» (Standschützenbataillon Meran I). З цього моменту вона розпочала військову службу під вигаданим прізвищем Віктор Савс — спочатку як доброволець згаданого батальйону, що 21 травня перекинули на плато Лавароне на південний захід від Тренто для посилення оборони гірської фортеці.

Вікторія Савс та її батько Петер

Вікторія Савс та її батько Петер

Вікторія домоглася від командувача Південно-Західного фронту ерцгерцога Євгена дозволу служити справжнім добровольцем зі зброєю в руках. 8 грудня 1916 року її перевели до батальйону «Innsbruck II», в якому капралом вже служив її батько. Вікторія також отримала секретний дозвіл воювати на передовій. Хто зна, можливо ерцгерцог Євген був посвячений у її таємницю?

За винятком кількох офіцерів, ніхто не знав, що солдат Віктор Савс — жінка. На передньому краї вона проявила себе як вправний боєць. Ніхто не вмів так поводитися з в’ючними тваринами та як кур’єр швидко пересуватися на лижах. 1 грудня 1916 року вона дістала призначення як санітар взяти участь в бойових діях на передновій біля плато Три Вершини (Tre Cime di Lavaredo). Під час нападу на італійські позиції 11 квітня 1917 року, вона самостійно під потужним артилерійським вогнем противника привела до австрійських позицій групу з 20 захоплених в полон італійців.

За хоробрість Вікторія отримала кілька нагород: спочатку «Бронзову медаль За відвагу», згодом «Військовий хрест імператора Карла» і, нарешті, «Велику срібну медаль За відвагу».

Зустріч генерального інспектора артилерії ерцгерцога Леопольда Сальватора із російськими військовополоненими на шляху до висоти Фильмоор (Filmoorhöhe) навесні 1916 рокуЗустріч генерального інспектора артилерії ерцгерцога Леопольда Сальватора із російськими військовополоненими на шляху до висоти Фильмоор (Filmoorhöhe) навесні 1916 року

Зустріч генерального інспектора артилерії ерцгерцога Леопольда Сальватора із російськими військовополоненими на шляху до висоти Фильмоор (Filmoorhöhe) навесні 1916 року

27 травня 1917 року під час виконання бойового завдання у скелю, під якою проходив молодий солдат, потрапила та вибухнула ворожа граната. Це спричинило падіння великого валуна, який розчавив Вікторії праву ногу. Жінка витягнула ніж і розрізала сухожилля, завдяки чому стопа залишалася прикріпленою до ноги. Російські військовополонені, які були задіяні у роботах в тилу фронту, побачившии це, доправили поранену у лазарет. Вікторія три місяці боролася за життя у військовому шпиталі табору Сілліана (Sillian). Лікарі були змушені ампутувати їй ногу нижче коліна. З цього часу всі і довідалися, що хоробрий солдат Віктор Савс — дівчина.

Вікторія більше не могла воювати та розпочала працювати в австрійському Червоному Хресті. Незабаром її нагородили «Срібним Хрестом за заслуги».

Після війни Вікторія Савс оселилася в Галль-ін-Тіроль, а згодом переїхала до Зальцбурга. До 1950-х років вона брала участь у зборах ветеранів. Відомо, що в 1930-х роках була дуже активним членом ветеранських організацій і навіть вступила в НСДАП. Як згодом вона пояснювала сама, це було зроблено заради підвищеної пенсії. Вікторія померла 31 грудня 1979 року в віці 80 років у Зальцбурзі та похована зі всіма своїми нагородами на Зальцбурзькому міському кладовищі.

Повертаючись до героїнь-українок Олени Степанів та Софії Галечко, які також були нагороджені «Малою срібною Медаллю За відвагу», слід зауважити, що завдяки добровольчому характеру Легіону УСС їм не довелося ховати своєї статі та завдячуючи високій освіті вони стали легіон-хорунжими.


Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 23 марта 2020
Рубрика: Биографии, Вооруженные силы, Первая мировая война, Первая мировая война
Метки: , ,

Последние опубликование статьи