Однострій піхотинця спільного війська та австрійського ландверу на початку Першої світової війни

Дмитро Адаменко

Переважна кількість сучасників хоча б щось знає про австро-угорські збройні сили лише завдяки гострій сатирі Ярослава Гашека. Життєві колізії героїв «Пригод бравого вояка Швейка» переказувати сенсу не має. Але заглибитися в їхній матеріальний світ, в обмундирування, екіпірування та озброєння, здається цікавим, оскільки схематичні малюнки Йозефа Лади, якими проілюстровано роман, не дають навіть краплі знання. Так давайте «подивимося під лупою» на празького циніка, що маскується під армійського бовдура, та на його колег по безсмертному літературного твору!

Нижние чины пеших частей в летнем и зимнем обмундировании военного времени

Нижні чини піших частин у літньому та зимовому одностроях воєнного часу

Нижние чины пеших частей в летнем и зимнем обмундировании военного времени

Нижні чини піших частин у літньому та зимовому одностроях воєнного часу

Спробуємо розібратися в тому, як повинен був виглядати солдат 91-го піхотного полку спільного війська, що добрався до Галичини в 1915 році.

Закінчення другого року Першої світової війни стало часом істотних змін у обмундируванні й екіпіровці збройних сил Австро-Угорщини. Але Йозеф Швейк відправився на фронт разом із поручиком Індржихом Лукашем у складі маршевого батальйону ще в той період, коли діяв старий регламент уніформи. Польове обмундирування захисного кольору було введено в австро-угорських сухопутних силах в 1908 році. Як це нерідко буває, його поставляли в частині поступово, до закінчення терміну використання попереднього (темно-синього). Австро-угорські військові не відразу зупинили свій вибір на захисному «щучє-сірому» кольорі — як експеримент в 1906–1907 роках також було пошито однострої з сукна темно-сіро-синього («кам’яно-сірий») та жовто-зеленого («хакі») кольорів. «Щучє-сірий» колір вимагав дорогих барвників, однак виявився добрим для маскування. Крім того, протягом попередніх ста років в армії Габсбургів його вже використовували для забарвлення одностроїв «польових єгерів» (легкої піхоти), інженерних частин і австрійського ландверу.

Кінець кінцем австро-угорська піхота отримала зручне обмундирування та екіпірування, а також одну з кращих гвинтівок періоду Першої світової війни. Цей комплект був легко пізнаваний серед європейських армій, і багато його елементами були успішно скопійовані сусідами та «спадкоємцями» Австро-Угорщини. Деякі предмети пережили імперію Габсбургів на ціле століття та з незначними змінами використовуються військовими досі.

Уніформа

Польове кепі

Малюнок польового кепі піхотних частин у регламенті обмундирування сухопутних сил 1871 року (Hinterstoisser H. Die Adjustierung des k. (u.) k. Heeres 1868-1914. Band 1: Die Infanterie. - Wien: Verlagsbuchhadlung Stöhr, 1998. - S. 27.)

Малюнок польового кепі піхотних частин у регламенті обмундирування сухопутних сил 1871 року (Hinterstoisser H. Die Adjustierung des k. (u.) k. Heeres 1868-1914. Band 1: Die Infanterie. - Wien: Verlagsbuchhadlung Stöhr, 1998. - S. 27.)

Польове кепі піших частин згідно з регламентом 1908 року (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 220.)

Польове кепі піших частин згідно з регламентом 1908 року (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 220.)

Сторінка з каталогу віденської фірми «H. Schall & Sohn», де пропонувалися готові польові кепі різних кроїв (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 80.)

Сторінка з каталогу віденської фірми «H. Schall & Sohn», де пропонувалися готові польові кепі різних кроїв (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 80.)

Польове кепі піхотних частин (Feldkappe) вперше було заведено для нижніх чинів австро-угорської армії в 1871 році під час реформ ерцгерцога Альбрехта. Воно було покликане замінити одночасно ківер, який залишили тільки для парадного обмундирування, та фуражну шапку, яку носили в казармі та польових таборах.

До Першої світової війни в регламентах кепі тричі незначно змінювало свою форму, стаючи все нижче, і один раз змінило колір (під час переходу на захисне обмундирування). При цьому приватні виробники, йдучи назустріч смакам клієнтів, у своїх каталогах пропонували готові головні убори, які іноді помітно відрізнялися від чергового регламентного зразка — військове командування крізь пальці дивилося на суворе дотримання статутної форми одягу.

Кепі шили з чотирьох суконних частин: донця, околиша і великого складеного вдвічі одвороту, зібраного з двох шматків. У холодну погоду відворот можна було опустити на вуха й одночасно прикрити ним потилицю, щоки та підборіддя, застібнувши на два штамповані цинкові ґудзики. У піднятому вигляді відворот застібали спереду на два маленькі формені ґудзики кольору прикладового металу. У піхотних частинах до кепі спереду пришивали невеликий шкіряний дашок, пофарбований зверху в чорний колір. Головний убір мав підкладку з полотна натурального кольору та підтулейку з чорної шкіри.

Конструкція та зовнішній вигляд цього головного убору виявилися до того вдалими, що його, після деякої модернізації, перейняла румунська армія. До кінця Першої світової війни подібне кепі завели й в німецьких гірськострілецьких частинах, а в роки Другої світової війни й в усій армії Третього Рейху. Крім того, кепі залишилося частиною обмундирування збройних сил Республіки Австрія та Королівства Угорщина, а також було запозичено фінським військом.

Кокарда

Малюнок кокарди для польового кепі піших частин в регламенті обмундирування збройних сил 1871 року (Hinterstoisser H. Die Adjustierung des k.(u.)k. Heeres 1868–1914. Band 1: Die Infanterie. – Wien: Verlagsbuchhadlung Stöhr, 1998. – S. 27.)

Малюнок кокарди для польового кепі піших частин в регламенті обмундирування збройних сил 1871 року (Hinterstoisser H. Die Adjustierung des k.(u.)k. Heeres 1868–1914. Band 1: Die Infanterie. – Wien: Verlagsbuchhadlung Stöhr, 1998. – S. 27.)

Кокарда до польового кепі піших частин (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 74.)

Кокарда до польового кепі піших частин (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 74.)

У нижніх чинів спільного війська й австрійського ландверу на кепі кріпили штамповану латунну кокарду (Rösche) з прорізним легкочитаємим імператорським вензелем «FJI» (Franz Joseph I). Кокарда мала просту конструкцію та складалася з лицьової частини з вензелем та плоского денця з кріпленням у вигляді вусиків (після установки кокарди вони не загиналися, а зв’язувалися або скріплювалися невеликою шкіряною шайбою) або кілець (вставлялися через отвори і скріплювалися шкіряним кілочком). З переходом на захисне обмундирування кокарду і ґудзики стали фарбувати в «щучє-сірий» колір.

Польовий знак

Польовий знак у вигляді імітації дубового листя (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 73.)

Польовий знак у вигляді імітації дубового листя (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 73.)

З лівого боку польового кепі (на прилеглому до околу боці відвороту) нашивали дві нитяні петлі для кріплення так званого польового знака (Feldzeiche). Це було традиційна з XVIII століття прикраса головних уборів габсбурзької армії у вигляді дубової гілочки влітку та будь-якого хвойного дерева взимку. Його одягали під час парадів (на ківер) та бойових дій (на кепі). Втім, з 1867 року польові знаки надягали виключно під час особливо обумовлених випадків: на іменини правлючого імператора та короля, на Свято Тіла Господня та Пасху, в присутності генерала у парадному одязі та, під час війни, у випадку стройового смотру.

Польовий кітель

Малюнок польового кітеля поверхстрокового старшого зброяра в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 49.)

Малюнок польового кітеля поверхстрокового старшого зброяра в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 49.)

Польовий кітель єфрейтора 91-го піхотного полку загальноімперською армії (вид спереду) (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 175.)

Польовий кітель (вид ззаду) (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 176.)

Польовий кітель (вид ззаду) (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 176.)

Польовий кітель (вивернутий навиворіт) (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 357.)

Польовий кітель (вивернутий навиворіт) (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 357.)

Як і польове кепі, польовий кітель піхотних частин (Bluse) з’явився в австро-угорських збройних силах завдяки реформам ерцгерцога Альбрехта, але дещо раніше — в 1868 році. Спочатку його шили з темно-синього сукна, він замінив собою надзвичайно маркий білий кітель, який носили як при польовий, так і при парадній формі. Зміни торкнулися не лише кольору — на кітелі з’явилися чотири прорізні кишені (дві нагрудні та дві бокові) на прихованої застібці, прикритій фігурними трьохмисковими клапанами. При заведенні захисного обмундирування в 1908 році зазнав незначних змін і крій кітеля — нагрудні кишені стали накладними з прихованими бічними складками.

Польовий кітель кроїли недовгим з трьох частин приладового сукна — цільної спинки та двох боковин. До них пришивали рукави, погони та стоячий комір. Спереду кітель мав приховану застібку на шість цинкових ґудзиків. З внутрішньої сторони з боків від спинки були вшиті дві стяжки, що зав’язували на животі, приталівая кітель. Підкладку з нефарбованого грубого полотна вшивали тільки до пояса та тільки на бічні частини.

Рукава пришивали під кутом, щоб при піднятті рук за ними не тягнувся весь кітель. Рукава кроїли з двох половинок, залишаючи в зовнішньому шві у манжета застібку на два цинкових ґудзики. Погони були довгими: лівий складався в два, правий — в півтора рази. Це було зроблено для того, щоб носити шинель у скатці через плече, і вона не спадала та не натирала шию та щоку. Правий погон був довший ще й тому, що під нього надягали плечової валик.

Комір мав власну підкладку з нефарбованого грубого полотна. На нього нашивали кольорові суконні петлиці (Kragenparoli), колір яких відповідав полковому (або роду військ, якщо мова йшла про ландвер, гонвед або ландштурм). Як ми пам’ятаємо, Швейк відправився на фронт з маршовою ротою 91-го піхотного полку спільного війська, кольором якого був «папугово-зелений» (papagei-grün).

Під коміром носили краватку-«слинявчик» (Halsbinde) з чорної бавовняної тканини або полотна, що застібався позаду на пряжку. Зверху вшивали шматок білої матерії (так, щоб визирав край). Під час війни набув поширення своєрідний чохол на комір, який закривав його як із зовнішнього, так і з внутрішнього боків.

Кашне

Вовняна кашне (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 517.)

Вовняна кашне (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 517.)

Спосіб кріплення кашне ззаду польового кепі для запобігання опіку потилиці від сонячних променів. Малюнок з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 68.)

Спосіб кріплення кашне ззаду польового кепі для запобігання опіку потилиці від сонячних променів. Малюнок з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 68.)

Шию можна було обмотати й вовняним кашне (Schal) світло-сірого кольору. Його довжина становила близько 110 см, ширина — 25 см. У літній період кашне можна було закріпити позаду на кепі й таким чином прикрити потилицю та шию від сонячних променів. Якщо кашне не використали, його належало носити в сухарній сумці.

Білизна

Влітку нижня білизна складалася з лляних сорочки (Hemd) з невеликим коміром-стійкою та застібкою-планкою спереду, а також довгих кальсонів (Gattie) на зав’язках на поясі та внизу. Існувало чотири стандартних розміру сорочки та п’ять розмірів кальсонів. Зимове білизна — светр (Leibel) та підштанники (Unterhose) — шили з бавовняного трикотажу. Цікаво, що його носили поверх літнього комплекту.

Плечовий валик

Плечовий валик, надітий на погон на правому плечі польового кітеля (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 175.)

Плечовий валик, надітий на погон на правому плечі польового кітеля (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 175.)

Плечовий валик (Achselrolle), який перешкоджав сповзанню ременя гвинтівки з плеча, надягали на правий погон. На плече нашивали шльовку, щоб зафіксувати валик біля плечевого шва. У валика була власна шльовка, через яку протягували погон.

Варто зазначити, що до початку Першої світової війни еволюції зі зброєю в строю були максимально спрощені. Зокрема, виконання команд «струнко» і «на караул» відрізнялося лише тим, що в першому випадку права рука була зігнута в лікті на 90 градусів і притримувала гвинтівку, що висила за ремені на плечі, а в другому — сковзала вниз і перехоплювала гвинтівку за шийку приклада. Таким чином, заведення плечового валика уявляється геть не зайвим.

Штани

Малюнок штанів «німецької» піхоти в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 58.)

Малюнок штанів «німецької» піхоти в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 58.)

Штани «німецької» піхоти за регламентом 1908 року. Добре видно кольорові випустки полкового кольору в зовнішніх швах (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 489.)

Штани «німецької» піхоти за регламентом 1908 року. Добре видно кольорові випустки полкового кольору в зовнішніх швах (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 489.)

«Німецькі» піхотні полки спільного війська, куди набирали уродженців Австрійської імперії, носили штани (Pantalons або lange Hosen) прямого крою. Їх кроїли з мундирні сукна та зшивали з двох штанин і високого пояса. На підкладку з нефарбованого грубого полотна садили тільки пояс. З цього ж полотна викроювали дві внутрішні прорізні кишені, що були розташовані спереду на стегнах і зовні застібалися на штамповані цинкові ґудзики. Для підвищення щільності пояс був кілька разів прострочено уздовж, до нього пришивали шість штампованих цинкових ґудзиків (дві пари з боків і пару ззаду), щоб пристебнути Y-подібні підтяжки. Штани застібалися спереду на два ґудзики на поясі та три — на ширінці, прикритою планкою.

У зовнішні шви штанів вшивали випустку з сукна полкового кольору.

Спереду справа в пояс вшивали невелику кишеню, що була призначена для носіння ідентифікаційного жетона (Legitimationsblattkapsel) — пласкої латунної коробочки, що складалася з двох штампованих частин, скріплених рояльної петлею. У ній носили складену книжечкою або вчетверо папір, у якому відзначали дату та місце народження бійця, його віросповідання, рік призову, військову частину, відмітки про щеплення тощо.

Малюнок ідентифікаційного жетона в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 99.)

Малюнок ідентифікаційного жетона в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 99.)

Ідентифікаційний жетон для нижніх чинів (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 186.)

Ідентифікаційний жетон для нижніх чинів (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 186.)

Розкритий ідентифікаційний жетон для нижніх чинів з інформацією про власника (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 186.)

Розкритий ідентифікаційний жетон для нижніх чинів з інформацією про власника (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 186.)

Манжети

Манжети (варіант з вшитими тканинними петельки для ґудзиків) (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 85.)

Манжети (варіант з вшитими тканинними петельки для ґудзиків) (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 85.)

Штани носили поверх черевиків, закріплюючи на щиколотці простими манжетами (Hosenspangen), які були заведені в 1904 році та являли собою прямокутний шматок мундирного сукна шириною 8 см, або посаджений на підкладку з нефарбованого грубого полотна, або складений удвоє та зшитий. На одному з коротких баків манжета були пробито дві петлі. Два цинкові ґудзики нашивали на манжету на такій відстані від іншого краю, яка враховувала ширину щиколотки бійця. Манжети кріпилися на штани досить вільно — площі зчеплення із закладеними штаниною цілком вистачало, щоб та не виривалася та в той же час не заважала рухам. Поєднання прямих штанів із манжетами і піхотного кепі надавало солдату габсбурзької армії неповторний, відразу визнаний вид.

В осінньо-зимовий період (з жовтня по квітень) манжети замінювали сукняними (з того ж матеріалу, що і штани) гамашами (Stoffgamaschen) висотою трохи вище ікри (коливалася в межах 25,5–28,3 см). У піших частинах їх вперше завели в 1868 році.

Черевики

Малюнок черевика в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 69.)

Малюнок черевика в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 69.)

Черевики нижніх чинів піхотних частин (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 530.)

Черевики нижніх чинів піхотних частин (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 530.)

Черевики (Lederschuhe) завели замість коротких чобітків в 1871 році та шили з міцної шкіри натурального кольору (спочатку існувало 15, а потім цілих 20 розмірів!). Верх черевика складався з п’яти частин: носка-союзки, розгорнутого міздрею назовні; язичка; двох берців, зшитих ззаду; задника на п’яті. Місце зшиву берець було прикрите смужкою шкіри. Такі ж смужки нашивали на берци спереду в тому місці, де були пробиті вісім отворів, через які протягували шкіряні шнурки.

Черевики належало натирати чорної ваксою, але в польових умовах цим нехтували, й шкіра швидко вимивалася до темно-коричневого кольору.

Підошва була шкіряною набірною на дерев’яних кілочках. Щоб поліпшити зчеплення підошви з ґрунтом, безпосередньо у військових частинах на них набивали по 40 залізних цвяхів з квадратними голівками. До підошви прибивали шкіряний набірний каблук, на який крім цвяхів набивали металеву підковку.

Черевики носили з квадратними бавовняними онучами (Fußlappen). Щоб надіти онучу, її розкладали ромбом, в середину якого ставили ногу та обертали конвертом навколо голеностопу. На відміну від довгих онуч російської армії, їх не можна було перемотати сухим боком, тому солдаті носив у ранці запасний комплект.

Під час перебування у казарменому приміщенні, таборі, поїзді та на пароплавах, щоб не псувати цвяхами дерев’яну підлогу, було передбачено легкі черевики (leichten Schuhe), комбіновані зі шкіри та полотна, без цвяхів на підошві та підковок на підборах.

Шинель

Малюнок шинелі нижніх чинів піхотних частин з регламенту 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. Reprint. – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 444.)

Малюнок шинелі нижніх чинів піхотних частин з регламенту 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. Reprint. – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 444.)

Шинель нижніх чинів піхотних частин згідно з регламентом 1908 року (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 444.)

Шинель нижніх чинів піхотних частин згідно з регламентом 1908 року (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 444.)

Шинель нижніх чинів піхотних частин згідно з регламентом 1908 роки (вид ззаду) (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 444.)

Шинель нижніх чинів піхотних частин згідно з регламентом 1908 роки (вид ззаду) (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 444.)

Шинель (Mantel) шили з щільного сукна (з 1908 року захисного кольору). Її кроїли короткою (приблизно до середини ікри) з трьох шматків: складеної спинки, в якій складка грала роль запасу, і двох бочків, до яких пришивали рукави, комір і хлястик. Шинель була двобортною й у нижніх чинів застібалася на п’ять пар металевих ґудзиків кольору приладового металу (після введення захисного обмундирування — пофарбованих в «щучє-сірий» колір). Конструкція дозволяла застебнути шинель як на одну, так і на іншу сторону. Погони були тільки у нижніх чинів. Ззаду шинель застібали на хлястик на одному ґудзику, підганяючи за розміром талії. Довгі рукава підверталися, утворюючи манжети, але в холодну погоду їх можна було відкотити і таким чином закрити кісти рук. На комір нашивали фігурні петлиці (Kragenparoli) полкового кольору.

Під коміром зліва на двох ґудзиках був пристебнутий додатковий клапан овальної форми, який при піднятому комірі можна було перестебнути на правий бік і закрити діру між краями коміра. Сам комір застібався на мотузяну петельку і кілочок.

Піднятий комір шинелі нижніх чинів піхотних частин згідно з регламентом 1908 року. Добре видно клапан і ментішкет (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 444.)

Піднятий комір шинелі нижніх чинів піхотних частин згідно з регламентом 1908 року. Добре видно клапан і ментішкет (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 444.)

У боках шинелі були прорізані дві бічних внутрішніх кишені, прикритих прямокутними клапанами. При особливо холодній погоді всередині шинелі на цинкові ґудзики пристібали додаткову підкладку з рукавами з шинельного сукна.

Шинель нижніх чинів піхотних частин з підкладкою зсередини. Малюнок з регламенту 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil. (Reprint.) – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 55.)

Шинель нижніх чинів піхотних частин з підкладкою зсередини. Малюнок з регламенту 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil. (Reprint.) – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 55.)

Підкладка для шинелі нижніх чинів піхотних частин згідно з регламентом 1908 року (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 444.)

Підкладка для шинелі нижніх чинів піхотних частин згідно з регламентом 1908 року (Ortner С., Hinterstoisser H. The Austro-Hungarian Army in the First World War: Uniforms and Equipment – from 1914 to 1918. Volume 1. – Wien: Verlag Militaria, 2013. – S. 444.)

Рукавички

Рукавички нижніх чинів піхотних частин. Малюнок з регламенту 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil. (Reprint.) – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 81.)

Рукавички нижніх чинів піхотних частин. Малюнок з регламенту 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil. (Reprint.) – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 81.)

При зимової форми одягу нижні чини користалися п’ятипалими рукавичками (Wollhandschuhe) з вовни грубої в’язки темно-коричневого кольору, посиленими на долонях полотном. Рукавички шили трьох розмірів.

Екіпірування

Поясний ремінь

Малюнок поясного ременя нижніх чинів піхотних частин спільного війська та ландвера в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 82.)

Малюнок поясного ременя нижніх чинів піхотних частин спільного війська та ландвера в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 82.)

Поясний ремінь нижніх чинів піхотних частин спільного війська та ландвера (загальний вигляд і засіб кріплення латунної пряжки) (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 201.)

Поясний ремінь нижніх чинів піхотних частин спільного війська та ландвера (загальний вигляд і засіб кріплення латунної пряжки) (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 201.)

Поясний ремінь піхотних частин (Infanterieleibriemen) вирізали з товстої ремінної шкіри. Новий зразок було заведено в 1888 році як частину нового екіпірування та разом із введенням захисного обмундирування його стали фарбувати в коричневий колір. Ремінь зшивали з двох частин — основної (шириною 5 і довжиною 100 см), що опоясувала всю талію, та внутрішньої (шириною 3,5 і довжиною 34 см), на якій пробивали отвори для зміни положення латунної пряжки (Leibriemenschlißen) — таким чином регулювали довжину ременя. На пряжках спільного війська й австрійського ландверу було виштампувано зображення двоголового імператорського орла (k.k. Doppeladler). З іншого боку ременя вшивали латунний гак, який чіпляли за вухо, приварене до пряжки.

Патронні підсумки

Патронні підсумки зразка 1908 року до магазинної гвинтівки зразка 1895 року в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. Reprint. – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 87.)

Патронні підсумки зразка 1908 року до магазинної гвинтівки зразка 1895 року в регламенті обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. Reprint. – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 87.)

Патронні підсумки зразка 1908 року до магазинної гвинтівки зразка 1895 року на поясному ремені нижніх чинів піхотних частин спільного війська та ландверу (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 208.)

Патронні підсумки зразка 1908 року до магазинної гвинтівки зразка 1895 року на поясному ремені нижніх чинів піхотних частин спільного війська та ландверу (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. – Gino Rossato editore, 2001. – P. 208.)

Двосекційні патронні підсумки (Infanteriepatronentaschen) нової конструкції були заведені в піхотних частинах австро-угорської армії разом із захисним обмундируванням в 1908 році. Підсумки, викроєні зі шкіри, пофарбованої в коричневий колір, були асиметричними, оскільки враховували форму пачки з набоями до гвинтівки системи Манліхера зразка 1895 року. У кожному підсумку носили дві пачки з п’ятьма набоями кожна. Таким чином, в підсумках солдат носив боєзапас з 40 патронів. На зворотному боці підсумків нашивали металеву рамку, призначену для скріплення з розвантажувальними ременями.

Розвантажувальні ремені

Розвантажувальні ремені (вид спереду і ззаду) (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 190.)

Розвантажувальні ремені (вид спереду і ззаду) (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 190.)

Розвантажувальні ремені (Tragriemen) були частиною маршового екіпірування піхотинця (Marschegepack), заведеного в 1888 році. З переходом на обмундирування захисного кольору ремені, які викроювали з ремінної шкіри, стали фарбувати в коричневий колір. Розвантаження збирали з семи частин з металевою фурнітурою, що фарбували чорною масляною фарбою, щоб запобігти її ржавінню:

Ранець для набоїв

Патронний ранець в ізометричної проекції і ззаду. Малюнок з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. II. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 86.)

Патронний ранець в ізометричної проекції і ззаду. Малюнок з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. II. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 86.)

Патронний ранець з різних ракурсів (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 191.)

Патронний ранець з різних ракурсів (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 191.)

Ранець для набоїв (Patronentornister) був введений в піхотних частинах в 1888 році разом з новою екіпіровкою. Його шили з твердої саквояжной шкіри, кришку зовні покривали телячим хутром, а всередині підбивали лляної підкладкою.

На тильному боці ранця для набоїв пришивали три шкіряних петлі: в верхню горизонтальну просмикували вертикальний наспинний ремінь розвантаження, в нижні вертикальні — поясний ремінь. Нижче всіх була розташована металева рама з брезентовим поясом з регулюванням натягу — вона упиралася в нижню частину попереку та пружинила на ньому, не набиваючи синців. На боковинах патронного ранця були нашиті карабіни, на які накидали кільця додаткових ременів розвантаження.

В ранці носили боєзапас з 80 гвинтівочних набоїв у 16 обоймах (по дві обойми в одній картонній пачці). Тому всередині він мав три відділення: два нижніх були передбачені для чотирьох картонних пачок кожне (ними можна було швидко відновити боєзапас в підсумках), а верхнє — для восьми пачок в одній упаковці. Кришки нижніх відділень застібали на шпеньок за допомогою ременів, нашитих на дно патронного ранця, а верхнього — за допомогою ременів, нашитих на його боковини.

Патронний ранець був частиною бойової екіпіровки, і його належало носити постійно. У разі необхідності шинель і казанок можна було приторочити прямо до нього.

Бойове екіпірування піхотинця: поясний ремінь, підсумки, плечові розвантажувальні ремені та патронний ранець (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 192.)

Бойове екіпірування піхотинця: поясний ремінь, підсумки, плечові розвантажувальні ремені та патронний ранець (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 192.)

Варіанти комплектування бойової екіпіровки (малюнок з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року): плечові розвантажувальні ремені + патронний ранець + шинель; плечові розвантажувальні ремені + патронний ранець + шинель + індивідуальний казанок; плечові розвантажувальні ремені + патронний ранець + шинель + казанок на відділення (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. Anhang. (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 7–8.)

Варіанти комплектування бойової екіпіровки (малюнок з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року): плечові розвантажувальні ремені + патронний ранець + шинель; плечові розвантажувальні ремені + патронний ранець + шинель + індивідуальний казанок; плечові розвантажувальні ремені + патронний ранець + шинель + казанок на відділення (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. Anhang. (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 7–8.)

Речовий ранець

Речовий ранець (Kalbfelltornister) був введений в екіпіровку піхотних частин в 1887 році. Його шили зі шкіри теляти хутром назовні і ставили на лляну підкладку. Ранець мав 31 см в ширину, 26 см — у висоту, 14 см — в глибину. Щоб перешкодити потраплянню дощової води всередину ранця, кришка виступала за вищевказані габарити на 2 см з боків і на 10 см знизу.

Речовий ранець у двох ракурсах і розкритому вигляді. Малюнок з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. II. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 82–83.)

Речовий ранець у двох ракурсах і розкритому вигляді. Малюнок з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. II. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 82–83.)

Речовий ранець з плечовими ременями розвантаження (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 193.)й

Речовий ранець з плечовими ременями розвантаження (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 193.)

У речовому мішку носили предмети обмундирування, особистої гігієни та продовольчий пайок. Останній складався з банки консервованого м’яса (200 г), пакету сухих галет (200 г), полотняних мішечків із тютюном (36 г) та сіллю (30 г), двох шматочків сурогатної кави з цукром (46 г). Якщо передбачався тривалий похід, то, щоб забезпечити більшу незалежність солдата від баз постачання, нижнім чинам могли роздати по два пайки додатково.

Предмети особистої гігієни, передбачені кожному солдату регламентом, складалися з полотняної хустинки, шматка мила, зубної щітки, гребеня для волосся з двома розмірами зубів, люстерка та рушники. Для догляду за обмундируванням видавали баночку жиру для взуття (в полотняному мішечку), металеву коробочку з голками та нитками, а також (на кожних чотирьох солдатів) взуттєву та платтяну щітки та комплект інструментів для шиття.

У задньої стінки речового ранця укладали запасну зміну нижньої білизни, а близько передньої розташовувалися табірні речі: ½ частина намета у вигляді ромбовидного тенту; три приколиши й (у деяких солдатів) дві з чотирьох деталей центральної стійки намету. Зверху на речі клали начеревник, у бійців гірських частин до нього додавався бавовняний жилет. Між ранцем і його кришкою шнурками кріпили зв’язану пару змінного легкого взуття.

Речовий ранець був виключно предметом похідної екіпіровки — перед боєм його знімали та залишали тільки ранець для набоїв.

Похідне екіпірування піхотинця: поясний ремінь, підсумки, плечові розвантажувальні ремені, патронний та речовий ранці (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 192.)

Похідне екіпірування піхотинця: поясний ремінь, підсумки, плечові розвантажувальні ремені, патронний та речовий ранці (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 192.)

Саперна лопатка

Мала саперна лопатка зразка 1910 року в чохлі (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 450.)

Мала саперна лопатка зразка 1910 року в чохлі (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 450.)

Піхотна мала кирка зразка 1895 року в чохлі (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 452.)'

Піхотна мала кирка зразка 1895 року в чохлі (Ortner C., Rest S., Ilming T. Des Kaisers Rock im 1. Weltkrieg: Uniformierung und Ausrütung der österreichisch-ungarischen Armee von 1914 bis 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – S. 452.)

Шанцевим інструментом австро-угорського піхотинця була мала саперна лопатка (Infanteriespate) або піхотна мала кирка (Beilpicke) — киркою замість лопатки в стрілецькій роті були екіпіровані 32 людини. Обидва інструменти можна було носити зліва на поясному ремені відразу за багнет-ножем або приторочити також зліва до речового ранця. Якщо лопатку носили на поясі, то піхви багнет-ножа примотували до неї за допомогою ременів кріплення її чохла — це робили, щоб багнет-ніж не бовтався на поясі.

Лопатка з чотирикутним полотном була заведена в 1869 році. У 1910 році їй на зміну прийшла штикова лопатка з п’ятикутною полотном. Обидві моделі носили в шкіряному чохлі, пофарбованому в коричневий колір, який прикривав гострі краї полотна. У нижній частині чохла був пришитий довгий ремінь, який обертали навколо тулейкі лопати та пристібали на одношпеньковую пряжку. Вгорі чохла вшивали ремінь, який просмикувався навколо поясного ременя та закріплювався на двоголовий ґудзик.

Кірку ховали в шкіряний чохол, пофарбований в коричневий колір, який прикривав гострі краї сокирки з одного боку і дзьоб кирки — з іншого. На поясі її носили за допомогою шкіряної лопаті.

Сухарна сумка

Малюнок закритої та відкритої сухарної сумки з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 94.)

Малюнок закритої та відкритої сухарної сумки з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 94.)

Cухарна сумка (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 201.)

Cухарна сумка (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 201.)

Сухарну сумку (Brotsack) нового зразка ввели в 1898 році. Її шили з щільного полотна, пофарбованого в червоно-коричневий колір. Конструкція складалася з п’яти частин: складеного навпіл тіла сумки; двох боковин; кришки; черезплічного ременя, що складався з двох частин — на одній з них кріпилася одношпеньковая металева пряжка, а на іншій були отвори з блочками. Таким чином, довжину ременя можна було регулювати. На дно сумки нашивали дві одношпенькових пряжки, а зсередини на її кришку — дві шлейки, що мали отвори з блочками. У верхню частину тіла сумки (між нею і кришкою) вшивали на шлейках два плоских гачка, які зачіпляються за поясний ремінь — це знижувало навантаження на плече.

Фляга

Малюнок фляги з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 95.)

Малюнок фляги з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 95.)

Суцільнотягнена алюмінієва фляга ємністю 0,5 л (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 225.)

Суцільнотягнена алюмінієва фляга ємністю 0,5 л (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 225.)

Усередині сухарна сумка була розділена матер’яної перегородкою на дві секції, призначені для сухпайка, консервів, хліба і столових приладів. В ту секцію, яка прилягала до тіла, з 1909 року стали вшивати кишеню для індивідуальної водоносної фляги (Feldflasche), що вміщала 0,5 л рідини.

Флягу зразка 1909 року витягали з алюмінію, надавали їй овальну форму з вертикальним ребрами та затикали пробкою. На пробку ставили алюмінієву кришку за допомогою металевого шпенька, що проходив через всю пробку — щоб вона не загубилася, на кришці було вушко, через яке протягували шкіряний шнурок, накинутий на горловину фляги.

Малюнок кавалерійської фляги з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 95.)

Малюнок кавалерійської фляги з регламенту обмундирування сухопутних військ 1910 року (Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer 1910/1911. I. Teil (Reprint). – Wien: Verlag Militaria, 2010. – S. 95.)

Кавалерійські залізні емальовані фляги на 0,45 л, стакани і чохол до них (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 226.)

Кавалерійські залізні емальовані фляги на 0,45 л, стакани і чохол до них (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 226.)

Під час війни алюміній перейшов у розряд стратегічних матеріалів, тому військове керівництво було змушене прийняти для піхоти кавалерійську флягу зразка 1907 року обсягом 0,45 л, що виробляли з заліза з емалевим покриттям (всередині білим, зовні — захисного кольору). Така фляга мала більш технологічну форму — пряму з заокругленням на кінці. Зверху на неї насаджували кришку з горловиною і двома вушками, що дозволяли носити флягу на ремені через плече. Таку флягу комплектували чохлом з тканини, що був покликаний уберегти зовнішню емаль від відколів і швидше охолоджувати воду (якщо його намочити). Крім того, був додатково введено залізний емальований стакан, який надягали на дно фляги та закріплювали на ній за допомогою мотузки, протягнутої у вушко на його боці.

Казанок

Індивідуальний казанок зразка 1899 року (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 218.)

Індивідуальний казанок зразка 1899 року (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 218.)

Індивідуальний казанок зразка 1912 року (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 219.)

Індивідуальний казанок зразка 1912 року (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 219.)

Великий казанок на відділення (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 217.)

Великий казанок на відділення (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 217.)

Казанок (Ess-Schale) був введений в 1899 році і виготовлявся у вигляді усіченого конуса методом штампування зі сталевої заготовки. Він складався з двох частин, вкладених одна в іншу: глибокої (для рідкої гарячої їжі) та дрібної (для м’яса та гарніру). Казанок носили в чохлі з полотна коричневого кольору на мотузяній затяжці та кріпили до ранця поверх шинельної скатки.

У 1912 році ввели нову модель казанка у вигляді усіченої піраміди. Він як і раніше складався з двох частин, але у глибокій з’явилася прямокутна ручка, а у дрібної — дротова ручка у вигляді петлі.

У кожному відділенні був власний великий казанок (Kochgeschirr) зразка 1904 року — він мав прямокутну форму та складався з основної частини та глибокої кришки. У такій казанок черговий отримував гарячу їжу на п’ять чоловік. Великий казанок пропонувалося кріпити на речовий ранець під скатку, проте солдати могли вирішувати це питання на свій розсуд.

Озброєння

Гвинтівка

8-мм магазинна гвинтівка системи Манліхера зразка 1895 року (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 66.)

8-мм магазинна гвинтівка системи Манліхера зразка 1895 року (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 66.)

Озброєння нижніх чинів піхотних частин складалося з 8-мм магазинної гвинтівки зразка 1895 року (8 mm M.95 Repetiergewehr) системи Манлихера та багнет-ножа до неї. Особливістю вогнепальної зброї були прямоковзающий затвор і заряджання пачечною обоймою, що вміщала п’ять набоїв. Завдяки цьому заряджаннята перезарядження гвинтівки проводилися швидко. Якщо з якоїсь причини потрібно було поміняти недостріляну обойму, боєць відкривав затвор і натискав спеціальну кнопку перед спусковим гачком — обойма викидалася вгору пружиною, покликаною виштовхувати з обойми патрони. Що ж стосується витраченої порожній обойми, то вона під власною вагою випадала з додаткового отвору внизу магазину. Затвор функціонував легко: екстракція витраченої гільзи та зведення затвору відбувалися одночасно при русі назад, а досилання нового патрона в патронник — при русі вперед. Гвинтівка мала чималу скорострільність — до 50 пострілів на хвилину (без прицілювання).

Спуск не мав попереджувальника. Запобіжник перебував у тильного зрізу затвору ліворуч від ствольної коробки. Гільза була латунною з заокраїною, її споряджали бездимних зернистим порохом вагою 2,75 г. Тупокінцева куля мала сталеву оболонку та важила 15,8 г. Споряджений патрон важив 29,5 г. Початкова швидкість кулі складала 520 м/с, енергія — 2136 Дж, найбільший тиск досягав 3060 атм.

Дерев’яна ствольна накладка прикривала майже весь ствол гвинтівки. Заднє ложеве кільце було розсувним із рамкою для кріплення гвинтівочного ременя без можливості регулювання його довжини. З іншого боку ремінь просмикували в кільце, закріплене на прикладі. Переднє ложеве кільце було глухим із упором для багнета та стержня для складання гвинтівок у козли. Шийка ложі мала пістолетну форму. У гвинтівки не було місця для шомпола, що додатково говорить про її надійність.

Рамковий плаский приціл мав поділи на дистанцію до 2600 кроків (1950 м, в Австрії крок дорівнював приблизно 75 см). Для прицілювання при опущеній рамці був проріз на 500 кроків; при піднятій рамці нижній проріз — на 300 кроків, верхній — на 2600 кроків; на всі інші дистанції прицілювання проводилося через проріз хомутика. Гвинтівка мала трикутну мушку та пристрілювалася без багнета. Довжина стволу становила 765 мм, прицільної лінії — 665 мм, всієї гвинтівки — 1270 мм. Загальна вага гвинтівки становила 3650 г.

Серед позитивних якостей гвинтівки Манліхера зразка 1895 року можна назвати невелику вагу, хороші балістичні якості, велику скорострільність і простоту в користуванні. Перша світова війна підтвердила неординарну живучість австрійських гвинтівок, а серед затворів прямої дії затвор Манлихера зразка 1895 року вважається одним з найкращих. Не обійшлося і без недоліків: гвинтівка використовувала патрон застарілої конструкції (великий калібр, гільза з заокраїною, тупокінцева куля); спусковий механізм не мав попереджувальника; затвор важко збирався.

Багнет-ніж

Багнет-ніж для солдат і єфрейторів і піхви в багнетній лопаті (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 156.)

Багнет-ніж для солдат і єфрейторів і піхви в багнетній лопаті (Offelli S. Le Armi E Gli Equipaggiamenti Dell Esercito Austro-Ungarico dal 1914 al 1918: Bandiere reggimentale – decorazioni – armi e dotezioni individuali. Volume secondo. – Gino Rossato editore, 2002. – P. 156.)

Багнет-ніж (Bajonett) мав короткий тесачний клинок довжиною 254 мм. Багнет носили справа на поясному ремені в піхвах окремо від гвинтівки nf примикали до неї лише в разі багнетної атаки. Вага багнета без піхов була невеликою — 280 г. Багнетом можна було колоти та різати. Рукоятку багнета прикривали з обох сторін гладкими дерев’яними щічками. На гарді було кільце, в яке при примиканні до гвинтівки просмикували її ствол. Штик носили в залізних піхвах, пофарбованих чорною фарбою, щоб запобігти ржавінню. Піхви вставляли в шкіряну лопать.


Стаття російською мовою оприлюднена на сайті «WARSPOT»: http://warspot.ru/10029-shveyk-idyot-na-voynu

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 4 марта 2020
Рубрика: Аксессуары, Винтовки и карабины, Вооружение, Головные уборы, Кожаная экипировка, Обмундирование, Общие сведения, Общие сведения, Одежда, Фотографии, Шанцевый инструмент, Штык-ножи и кортики, Экипировка
Метки: , , ,

Последние опубликование статьи