Тільки міф? Окремі англомовні призовники армії Габсбургів із США, 1868–1918 роки

Тамара Шеєр

2 серпня 1914 року газета «Philadelphia Inquirer» опублікувала оповідання «Австрійський консул зайнятий», в якому повідомила про поведінку деяких жителів Філадельфії: «Але бажання повернутися до оборони земель їх народження не обмежується лише резервістами. Натуралізовані американські громадяни обсадили… консульства… Навколо австро-угорського консульства зібралося близько 500 чоловік» [1]. Напередодні ця ж газета навіть назвала прізвища деяких з цих людей: «Джордж Харрос (George Harros), віденський житель, приїхав із Трентону (столиця штату Нью-Джерсі), щоб запропонувати свої послуги, сказавши у відповідь на питання, що він швидше тисячу разів повернеться назад і воюватиме за свою країну, ніж продовжуватиме жити у Сполучених Штатах» [2]. У ті часи, після оголошення війни Австро-Угорщиною Сербії, до зброї були призвані сотні тисяч австрійських та угорських чоловіків. Через масову міграцію в ХІХ сторіччі багато з них мешкали та працювали за кордоном, зокрема в США. Деякі навіть народилися там. Окрім інформації журналістів, австро-угорські консульства закликали до повернення до національних збройних сил по всьому світу.

Незалежно від країни світу, багато закликів цих австро-угорських консульств були надруковані як мовою країни перебування, так й національними мовами держави Габсбургів. Наприклад, видання «Luxemburger Wort» 3 серпня 1914 р. оголосило про мобілізацію в трьох країнах одразу: Німеччині, Нідерландах та Австро-Угорщині. Якщо німецьке оголошення було одномовним, то голландське — німецькою та голландською мовами одночасно. Однак австро-угорському консульству в Люксембурзі мабуть було потрібно набагато більше місця. Тому у виданні для Австро-Угорщини оголошення про мобілізацію було продубльовано шістьма мовами: німецькою, а згодом італійською, угорською, чеською, польською та сербохорватською. Вони зайняли цілу шпальту [3]. У Сполучених Штатах більшість оголошень були англійською, за винятком мігрантських газет однією з інших мов. Вочевидь, консульства очікували, що піддані Габсбургів, які проживали в США, читають англійською. Навіть більше, деякі джерела, які я проаналізувала для книжкового проекту, що стосується мовної різноманітності в армії Габсбургів з 1868 по 1918 рік, вказують, що багато солдатів розмовляло лише англійською мовою.

У 1911 році кілька австро-угорських газет повідомили про один і той самий випадок. Серед цих видань була й «Westungarischer Grenzbote», що виходила в сучасній Братиславі в Словаччині. Анонімний автор назвав свою коротку статтю «Англійська як полкова мова» та підкреслив, що «…кількість вітчизняних мов має бути збагачена іншою, англійською, оскільки піхотний полк з Касси був би змушений перекласти англійською інструкції». Наведеною причиною було те, що було стільки новобранців, переважно синів мігрантів до Сполучених Штатів, які повернулися на військову службу, але не розмовляли рідними мовами батьків [4]. Касса (Kassa) — німецькою Кащау (Kaschau), словацькою Кошице (Košice) — знаходилася в Угорському королівстві та була одним із багатьох місць в монархії Габсбургів, що зазнали широкомасштабної міграції протягом другої половини XIX століття. Якщо цих мігрантів та їхніх синів було так багато серед новобранців, як зазначають ці газети, в адміністративних архівах армії повинні бути докази. Наразі я не знайшла жодних доказів у міністерських документах, хоча військові повинні були прийняти використання англійської мови та ігнорувати звичайні мовні правила підготовки військовозобов’язаних.

Мовна різноманітність та широко розповсюджена багатомовність характеризували громадян Габсбургів по всій монархії. Після досягнення домовленості з Угорщиною (Ausgleich) у 1867 р. спільна армія Австрії та Угорщини стала найбільшою адміністративною установою в Монархії завдяки впровадженню тієї самої мовної системи. Обов’язкова військова служба в армії щороку зачіпала тисячі громадян чоловічої статі, незалежно від їхнього релігійного чи соціального походження чи мовної приналежності. На початку 1880-х років в окупованій Боснії та Герцеговині також була запроваджена обов’язкова військова служба. Німецька мова залишалася основною мовою для командування та листування, а також для спілкування офіцерів та унтер-офіцерів. Однак, після внесення змін до прав австрійських громадян, військовозобов’язані отримали право проходити навчання власними мовами. Були визнані такі мови: чеська, хорватська, німецька, угорська, італійська, польська, румунська, русинська (українська), сербська, словацька та словенська [5]. З цього загального права було декілька винятків. Для включення окремої мови до повсякденного життя військової частини мовна група повинна була складати в ньому 20%, і ця мова мала була бути визнана у відповідній провінції Габсбург (landesüblich) [6]. Щорічно армія повинна була гарантувати належність достатнього навчального персоналу, який розмовляв визнаними мовами.

Усі мови, якими розмовляли офіцери, були зазначені в їхніх особових справах. Я проаналізувала вибірку, що складалася з 243 професійних офіцерів та офіцерів запасу [7]. Усі вони розмовляли німецькою, тобто загальноармійською мовою; 66 розмовляли угорською, 63 чеською, 33 італійською, 29 польською, 38 хорватською/сербською, 22 румунською, по 13 словенською та словацькою та вісім русинською (українською). Окрім цих місцевих мов в справах були відзначені іноземні. Більшість офіцерів розмовляли французькою, але, принаймні, 21 було володіли англійською. Це означає, що в моїй вибірці більше офіцерів розмовляли іноземною мовою англійською, ніж вітчизняними мовами, такими як словенська, словацька та русинська. Багато з цих офіцерів запасу мали середню освіту. Крім того, армія очікувала, що офіцери генерального штабу вивчатимуть іноземні мови, зокрема ті, якими розмовляють у сусідніх країнах, які можуть стати майбутніми союзниками чи противниками у війни. Армія цінувала ці знання більше за вітчизняні мови, оскільки офіцери генерального штабу не займалися підготовкою військовозобов’язаних. Кожен офіцер штабу повинен був володіти принаймні однією з наступних мов: албанською, болгарською, англійською, французькою, грецькою, італійською, російською чи турецькою [8]. Начальник Генерального штабу Франц Конрад фон Гетцендорф прокоментував важливість вивчення цих мов: «Міжнародні мови, російська, італійська, англійська та особливо французька» [9]. Однак єдиною мовою, яку вивчали всі майбутні офіцери генерального штабу, була французька.

Тим не менше, мови призовників особливо важливі для цього долсідження. У їхніх особових справах також зазначалися всі мовні навички. Я проаналізувала 10.000 особистих справ з усієї монархії, і дані свідчать, що багатомовність була поширеною, особливо стосовно інших вітчизняних мов. Навички іноземної мови були незвичними серед рядових, які відвідували лише гімназії. У деяких регіонах, наприклад серед 279 призовників зі Штирії, вісім розмовляли англійською мовою, як правило, в поєднанні з рідною мовою. Ці чоловіки мали професії, які вимагали знання іноземної мови, такі як головний офіціант (Oberkellner) та директор готелю (Hoteldirektor). Матрос розмовляв англійською, а також арабською [10]. Наприклад, у картотеці призовників, народжених у 1870 році в Відні, шість розмовляли французькою, але лише двоє розмовляли англійською [11]. Незважаючи на моє велике дослідження колишньої монархії Габсбургів, я поки що не знайшла носіїв лише англійської мови. Однак слід зазначити, що, на відміну від більшості австрійських записів, основна кількість угорських, хорватських, далматинських та боснійсько-герцеговинських справ військовозобов’язаних не зберігається в архівах.

Наразі я можу простежити лише тих, хто говорив англійською мовою, серед новобранців мирного часу лише за кількома газетними звітами. Мій загальний книжковий проект здебільшого спирається на автобіографічні джерела, проте я не знайшла ні щоденника, ні спогадів офіцера, який би писав, що навчав військовозобов’язаних, що говорять лише англійською мовою, ані спогадів солдатів, які розмовляли англійською мовою та наголошували на своєму армійському досвіді — ні в часи миру, ні в часи війни. Норман Стоун згадував угорськомовний підрозділ, в якому німецькомовний офіцер резерву писав, що він повинен говорити англійською, щоб його зрозуміли хочаб деякі його солдати. [12] Що цікаво, цитата з «The Philadelphia Inquirer», з якої почалася моя стаття, вказала сотні «вже натуралізованих американців» серед військовозобов’язаних, що свідчить про те, що принаймні деякі з них розмовляли лише англійською мовою. Звичайно, ця мобілізація раптово закінчилися, коли конгрес США оголосив війну Австро-Угорщині 7 грудня 1917 р., і приблизно 3 млн. австрійських та угорських громадян, що проживали у США, стали ворожими іноземцями. Вони повинні були зареєструватися в державних органах і дотримуватися суворих обмежень у їх пересуваннях та діяльності [13]. Тим часом тисячі чоловіків вже подорожували до Австро-Угорщини та були там зараховані на службу.

Я припускаю, що більшість із цих мешканців Сполучених Штатів, які служили в армії Габсбургів у період між 1868–1918 рр., повернулися додому після закінчення військової служби і, подібно до своїх товаришів, що проживали на землях Габсбургів, писали щоденники та листи, які збереглися десь сьогодні. Можливо, деякі публікували спогади про свій досвід, хоча б лише в невеликих емігрантських газетах. Я особливо зацікавлена у використанні будь-яких порад чи підказок щодо пошуку носіїв мови, які знали лише англійську, у військових частинах монархії Габсбургів, і я буду дуже вдячною за будь-які пропозиції щодо відповідних джерел.

Tamara_ScheerПро автора. Тамара Шеєр — викладачка Інституту історії Східної Європи Віденського університету та директор історичних колекцій Папського інституту Санта-Марія дель Аніма в Римі. На даний час вона завершує свою четверту монографію — дослідження про мовне різноманіття та лояльність в армії Габсбургів (1867–1918). У 2019 році вона опублікувала свою першу книгу для широкої авдиторії: «Von Friedensfurien und dalmatinischen Küstenrehen: die vergessenen Wörter der Habsburgermonarchie» (Amalthea).
Mail: tamara.scheer@univie.ac.at
https://univie.academia.edu/TamaraScheer


Використана література

Notes

[1]N.N., “Local consulates in state of siege by patriot hosts. Austrian Consul busy,” Philadelphia Evening Telegraph, August 3, 1914, unpaginated.

[2]N.N., “Hundreds here ready to fight for Austria,” Philadelphia Inquirer, July 30, 1914, unpaginated.

[3] k.u.k. Österreichisch-Ungarisches Konsulat in Luxemburg, “Kundmachung/Notificazione/Hirdetmeny/Vyhlaska/Obwieszczenie/Obznana,” Luxemburger Wort für Wahrheit und Recht, August 3, 1914, 3.

[4]N.N., “Englisch als Regimentssprache,”Westungarischer Grenzbote, June 29, 1911, 6.

[5]Vorschrift zur Verfassung der Qualifikationslisten über Stab- und Oberoffiziere des Soldatenstandes, dann Kadetten im k.k. Heere(1884), 3. Rubrik, Sprachkenntnisse.

[6]see:Scheer, “Die k.u.k. Regimentssprachen,” 75-92.

[7]Austrian State Archive [ÖStA]/War Archive [KA]/Qualifikationslisten, boxes nos. 207, 274, 2046, 3393, 3401, 2343, 3721, 3821.

[8]ÖStA/KA/Nachlasssammlung [NL], B/35, Franz Putz, Vienna Corps Command order, no. 1, January 9, 1907.

[9] ÖStA/KA/NL, B/35, Franz Putz, Memoire, Franz Conrad von Hӧtzendorf: Über die erforderlichen Sprachkenntnisse im k.u.k. Generalstab und das Verhältnis der Generalstabsoffiziere zu den Regimentssprachen.

[10]ÖStA/KA/Grundbuchblätter [Gbbl], Styria, 1892, box no. 4996.

[11] ÖStA/KA/Gbbl, Vienna, 1870, box no. 251.

[12] Stone, “Army and Society in the Habsburg Monarchy,” 100.

[13] Phelps, “Austro-Hungarian Enemy Aliens.”


Джерело: https://botstiberbiaas.org/only-a-myth/

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 15 сентября 2020
Рубрика: Вооруженные силы, Первая мировая война

Последние опубликование статьи