Офіцери резерву

Лосєв О.С.
Львівський національний університет імені Івана Франка

Офіцері резерву австро-угорської армії. Система підготовки офіцерів резерву у збройних силах Австро-Угорщини напередодні та в роки Першої світової війни

Кадет-аспірант резерву (ліворуч) та однорічний доброволець

Кадет-аспірант резерву (ліворуч) та однорічний доброволець

[27] Одним з важливих джерел поповнення командного складу збройних сил, особливо у військовий час, були офіцери резерву. Відповідно до «Військового закону» від 1869 р. і його подальших редакцій, молоді люди які на час призову (рік, коли призовнику виповнюється 21 рік) закінчили повний курс цивільної гімназії або реальної школи і отримали атестат зрілості (т.з. матуру), [28] мали право вступити на службу на правах «однорічного добровольця». Заявити про таке рішення потрібно було відразу після виповнення 17-річчя. Нагадуємо, що у Австро-Угорщині діяла загальна особиста військова повинність, кожен чоловік здатний носити зброю, на 1 січня року, коли йому виповнювалося 19 років, заносився до списків австрійського або угорського ополчення, де перебував до досягнення 42 річного віку. У 20 років чоловік попадав у списки призовників, а в період з 21 до 23 років він повинен був пройти жеребкування і медичне освідчення, на основі якого визначалася його подальша доля – чинна служба у лавах збройних сил, зарахування у рекрутській запас, або повне звільнення від військової служби. Тут цікаво, що ті чоловіки яки не були призвані на службу по медичних показах, або по причині від’їзду за кордон, повинні були на протязі 12 років сплачувати військовий податок. Також комісія розглядала, згідно чинного законодавства, право на тимчасову відстрочку від служби. Наприклад особам, які бажали закінчити навчання, але лише до осені того року, коли їм виповнювалося 23 роки. Строк служби сягав 2-3 роки, залежно від роду зброї.

Кадет-аспірант резерву Франц Рейзингер (близько 1914 року)

Кадет-аспірант резерву Франц Рейзингер (близько 1914 року)

Основною метою «однорічних добровольців» було протягом одного року пройти військову службу і отримати звання «лейтенанту резерву». У всіх родах військ, крім кавалерії, «однорічники» могли проходити службу і навчання як за державний кошт, так і за власний, у кавалерії – тільки власним коштом. Як проходила підготовка офіцерів резерву? Спочатку «однорічник» проходив звичайну 8 тижневу підготовку у стройовій частині, у період з 1 грудня по 1 червня «однорічників» збирали у спеціальні школи, які відкривалися при всіх полках спільної армії і ландвера, у полках гонведу – при управліннях округів гонведу, у кавалерії і артилерії – при штабах бригад і т.п., де вони проходили програму скороченого курсу військових предметів шкіл кадетів. На чолі таких шкіл ставили «відряджених офіцерів» у ранзі гауптмана, характер навчання був строго практичним. Після успішного складання іспитів з теоретичних і практичних дисциплін, «однорічники» отримували звання «титулярного фельдфебеля» (з 1909 р. – «кадет-аспірант резерву», з 1912 – «кадет резерву»), і поверталися дослужувати свої строки до своїх частин. Як правило, до 1 січня вони очікували присвоєння звання «фенріх резерву». Після того, звільнившись у резерв, на протязі наступних трьох років, при проходженні обов’язкових військових зборів, вони отримували звання «лейтенант резерву». Якщо «однорічник» не міг скласти випускний іспит, його залишали на другій рік служби, правда повністю за казенний кошт. Якщо ж і після повторного курсу він не міг скласти іспиту, його звільняли у запас на загальних підставах, у званні унтер-офіцеру. Загалом за даними 1912 р. щорічно вступало у збройні сили близько 6,5 тисяч «однорічників», 75% з яких успішно здавало іспити.

Офіцер-штельфертретер Алоиз Ланг

Офіцер-штельфертретер Алоиз Ланг

Цікаво, що саме на останню категорію, офіцерів резерву, випав найбільший тягар Першої світової війни. Якщо вважати, що напередодні війни, кількість [29] офіцерів чинної служби сягала приблизно 18 тис. а офіцерів резерву близько 14 тис., додати до цього числа всіх офіцерів ландверу, гонведу, звільнених по віку, здоров’ю, і т.п. і знов мобілізованих, то на початок бойових дій чисельність офіцерського складу загалом сягала менше 60 тис. осіб, при збільшенні армії з 400 тис. до 3 мільйонів. Це абсолютно недостатня кількість на таку армію. Також важливо врахувати, що втрати офіцерського складу вже на кінець 1914 р склали тільки вбитими 3168 офіцерів, а вибувшими 22310 офіцерів, тобто майже половину довоєнного офіцерського корпусу. Це привело до пришвидшеної підготовки офіцерських кадрів, до складу яких почали попадати категорії громадян, які до того не могли бути допущені за причин стану здоров’я, соціального статусу, неповної середньої освіти. Проте навіть у таких скрутних умовах система опиралася присвоєнню офіцерського статусу особам з нижніх чинів і унтер-офіцерам, які своєї хоробрістю і особистими якостями доводили право на керування підрозділами рівня взвод-рота. Під час війни з’являється звання «офіцер штельфертретер» – заступник офіцера, що все ж таки не давало право на підвищення.

Офіцерський склад продовжував рости перед усім за рахунок підготовки офіцерів резерву, на кінець 1915 р. офіцерський склад сягав 130 тис. а на 1 жовтня 1918 р. – 188 тис. офіцерів, з яких лише до 35 тис. були чинної служби. Це жодним чином не означає, що офіцери чинної служби почали «нехтувати» своїми обов’язками, просто їх кількості було явно недостатньо, тем більше враховуючи, що більшість пішла на підвищення у зв’язку з зростанням збройних сил, або відведена у тил для підготовки призовного матеріалу. Монархія почала розплачуватися кров’ю на фронті за малий довоєнний військовий бюджет, за непопулярність військової кар’єри у довоєнний час серед середнього класу тощо. Основний тягар виконання бойових завдань на фронті у підрозділах ланки рота-батальйон упав на плечі цивільних людей у військових одностроях офіцерів резерву. Ні один з них не був підвищений у званні протягом всієї війни вище ніж до гауптманна.

Загальні дані про втрати вказують що протягом війни було вбито 15408 офіцерів, 34 900 потрапило у полон чи зникло безвісті, до цього можна додати 8000 що вмерли у полоні і 12 000 захоплених у полон італійцями при розвалі фронту в кінці жовтня 1918 р., і отримаємо близько 70 400 офіцерських втрат.

У своїй більшості офіцерський корпус Австро-Угорської армії до кінця залишався вірним присязі і зміг зберегти високий професіональний рівень.


Всеукраїнська наукова конференція «Українське військо в національній революції 1917–1921 рр. (До 100-річчя Армії УНР)» (3 листопада 2017 р., м. Львів)

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 21 ноября 2017
Рубрика: XIX век, Вооруженные силы, Первая мировая война
Метки: , ,

Последние опубликование статьи