Далекобійна гаубиця п’яти армій

Андрій Харук

Перехід Першої світової війни в позиційну стадію, що стався в 1915 році, висунув нові вимоги до артилерії. Для задоволення однії з них конструктори фірми «Шкода» розробили нову 15-см гаубицю.

Коли Австро-Угорщина вступила в Першу світову війну, найбільш сучасною важкою гаубицею, що була на озброєнні її армії, була М.99 — абсолютно архаїчна артилерійська гармата з бронзовим стволом, позбавлена противідкатних пристосувань. Однак досвід, накопичений фірмою «Шкода» в створенні сучасних гармат цього класу для російського конкурсу та для армії Румунії, дозволив оперативно створити та впровадити у виробництво 15-см важку гаубицю М.14. Разом з удосконаленою М.14/16 ці гармати стали основою австро-угорського парку важкої гаубичної артилерії аж до кінця війни.

Гаубиця для моторної тяги

Творцям гаубиці М.14 (як, втім, і всіх інших польових гармат того часу) довелося рахуватися з обмеженнями кінної тяги. Вона не лише уповільнювала рухливість гармати, але й гальмувала можливості поліпшення його тактико-технічних характеристик. Спроба підвищити дальність стрільби шляхом подовження ствола призвела не тільки до збільшення ваги цієї  частини, але й вимагала посилення, тобто, знову збільшення ваги лафету та виходу маси гармати за межі, прийнятної для кінної тяги. Як же розірвати це порочне коло? Вихід був очевидний — замінити кінну упряжку автомобільним тягачем.

Гаубиця М 15, травень 1916 року

Гаубиця М 15, травень 1916 року

В Австро-Угорщині вже був достатній досвід застосування моторної тяги для більш важких артсистем — наприклад, 30,5-см мортир М.11. Виходячи з нього конструктори «Шкоди» почали розробку 15-см гаубиці зі збільшеною дальністю стрільби, розрахованої на нероздільне перевезення за допомогою моторної тяги.

За основу взяли сталевий ствол кріпосної гаубиці 15 cm Turmhaubitze M.15, призначеної для установки в броньованих баштах. Його довжина становила 20 калібрів — на 6 калібрів більше, ніж у М.14. Це дозволило збільшити дальність стрільби до 11.500 м (для М.14 вона становила 6900 м, а для М.14/16 перевищувала 8000 м). При цьому гаубиця могла вести вогонь тими ж снарядами, що й М.14.

Гаубиця М 15 могла вести вогонь на великих кутах піднесення

Гаубиця М 15 могла вести вогонь на великих кутах піднесення

Ствол складався з труби, переднього та заднього лейнерів, заднього кожуха. Всередині він ділився на зарядну камору, конічну перехідну частину та нарізну частину з 42 нарізами трапецієподібного профілю. Затвор — горизонтальний клиновий. Противідкатні пристрої складалися з гідравлічного гальма відкату та пневматичного накатника. Довжина відкату — постійна.

Лафет гармати — однобрусний, традиційної конструкції, забезпечував обмежені кути горизонтального наведення (по 4º вправо та вліво), але досить значний діапазон кутів вертикального наведення (від -5 до + 65º). Колісний хід — непідресорений, з дерев’яними колесами зі сталевими ободами шириною 20 см. У похідному положенні ствол відтягувався назад, і до гармати приєднували двоколісний передок. На лафеті на спеціальних сидіннях розміщувалися двоє артилеристів, які керували ручними гальмами колісного ходу.

Гаубиця М 15 в похідному положенні

Гаубиця М 15 в похідному положенні

Вага гармати в бойовому положенні складала 5300 кг — майже вдвічі більше за гаубицю М.14/16. Хоча гаубиця спочатку створювалася під моторну тягу, в разі необхідності вона могла транспортуватися й десятіконной упряжкою, але керованість такого «поїзда» була нікчемною. Крім того, конструктори передбачили можливість розбирання гармати на чотири частини для транспортування кінними возами по гірських стежках, де не могли пройти тягачі.

Зняття гаубиці М 15 з передка

Зняття гаубиці М 15 з передка

Основу боєкомплекту гаубиці М.15 складали гранати М.15 і гранатошрапнелі М.17. У повоєнний час в Чехословаччині були створені вдосконалені боєприпаси — гранати vz. 19 і vz. 19/28 (останні — з підривником із затримкою). Велися й роботи по створенню снарядів далекобійної форми. Чехословацький снаряд vz. 37 забезпечив збільшення дальності стрільби з 11.500 до 12.600 м, але і його перевершив австрійський снаряд М.32 — стара гаубиця викидала його на 13.500 м.

В австро-угорському війську

Момент пострілу з гаубиці М 15

Момент пострілу з гаубиці М 15

Прототип нової важкої гаубиці був готовий на початку 1916 року. Випробування пройшли цілком успішно, й гармату взяли на озброєння під позначенням 15 cm schwere Feldhaubitze M.15. У той самий час у повсякденному спілкуванні та навіть у офіційних документах існувала інша назва — Autohaubitze M.15. На відміну від гаубиць М.14 і М.14/16, випуск яких досягав сотень екземплярів на рік, «автогаубица» не стала масовою, та й вона не була призначена на цю роль. Метою М.15 було якісне посилення польової артилерії на ключових ділянках фронту. Збільшена в порівнянні з іншими 15-см гаубицями дальність стрільби дозволяла вражати цілі в глибині ворожої оборони.

«Шкода» розпочала виробництво гаубиць М.15 в 1916 році, виготовивши до кінця року за винятком прототипу лише п’ять серійних гармат. Всього ж до кінця війни було здано 57 стволів і 56 лафетів. Спочатку буксирування «автогаубіц» здійснювалася автомобілями «Заурер», але наприкінці війни їх змінили колісні трактори «Аустрія-Даймлер» М.17. Такий двовісний повнопривідний тягач з 80-сильним двигуном з легкістю буксирував п’ятитонну гаубицю та одночасно перевозив у кузові частину боєкомплекту.

Тягачі М 17 з гаубицями М 15

Тягачі М 17 з гаубицями М 15

На фронті гаубиці М.15 застосовувалися «в гомеопатичних дозах». Дослідники відзначають, що на фронт потрапили далеко не всі виготовлені гармати цього типу. Проте вже в 1916 році зафіксовано їх використання в форту Пунта-Корбін. У 1917 році гаубиці М.15 знаходилися на позиціях у міста Набресіна (нині — Аурісіна, Словенія) неподалік від Трієста, а в 1918 брали участь в боях на річці П’яве.

У нових господарів

Гаубиця М 15 на вогневій позиції у Набресіни. Серпень 1917 року

Гаубиця М 15 на вогневій позиції у Набресіни. Серпень 1917 року

Найбільшим експлуатантом гаубиць М.15 в міжвоєнний період стала Чехословаччина. Її армія привласнила цієй гарматі позначення 15 cm těžká houfnice vz. 15. У цілому армія Чехословаччини отримала 43 таких гармати, з них 13 залишилися від австро-угорського війська, а 30 виготовила «Шкода» в 1919–1924 роках. Для буксирування гаубиць vz. 15 в Австрії були куплені тягачі М.17 (згідно з чехословацькою номенклатурою — vz. 17).

Гаубиці vz. 15 надійшли на озброєння 302-го і 304-го артполків, сформованих у 1919 році, та стали першими повністю моторизованими частинами чехословацької артилерії. Організаційна структура цих частин оформилася до 1924 року. Кожен з них включав в себе два дивізіони (по дві 4-гарматні батареї) та роту прив’язних аеростатів, які використовувалися для коригування артвогню. Обидва полки входили до складу 2-ї важкої артилерійської бригади. 302-й дислокувався в Оломоуці, а 304-й — в Брно.

У вересні 1933 року 304-й полк розформували, а його матчастину передали 303-му полку, дислокованому в місті Таборі. В ході мобілізації у вересні 1938 року 302-й і 303-й полки розгорнули по два дивізіони, причому в перших дивізіонах були по три 3-гарматні батареї, а у других — по дві. Таким чином, кожен полк мав у своєму розпорядженні 15 гаубиць.

Розрахунок гаубиці vz. 15 відпрацьовує дії в умовах газової атаки

Розрахунок гаубиці vz. 15 відпрацьовує дії в умовах газової атаки

Згідно з планами Міністерства національної оборони Чехословаччини, гаубиці vz. 15 передбачалося замінити новими 15-см гаубицями vz. 37, але зробити заміну планувалося лише на початку 40-х років. Перебіг політичних подій скорегував ці плани. Після Мюнхенської згоди стало ясно, що зовнішня політика Чехословаччини не буде захищати свій суверенітет силою, й уряд країни вирішив позбутися «зайвого» озброєння. До цього переліку потрапили й гаубиці vz. 15. Єдиною країною, що виявила інтерес до цього озброєння, стала Німеччина. 11 січня 1939 року було підписано угоду, відповідно до якого крім іншого озброєння Третій рейх купував 40 гаубиць vz. 15 і 30.421 набій до них. Своїх грошей уряд Чехословаччини так і не отримав — у березні 1939 року всі ці гармати дісталися німцям абсолютно безоплатно в результаті окупації Чехії.

У вермахті гаубиці vz. 15 отримали позначення 15 cm schwere Feldhaubitze 15 (t) — sFH 15 (t). Крім них, вермахт отримав деяку кількість таких же гармат, які використовувалися збройними силами Австрії — вони позначалися sFH 15 (ö). Доля колишніх австрійських гармат невідома. Чеські ж деякий час служили в 33-м артполку 33-ї піхотної дивізії (до її реорганізації в 15-ту танкову дивізію в листопаді 1940 року). 20 гаубиць продали Фінляндії, інші ж використовувалися на стаціонарних позиціях. Відомо, що в 1944 році на Атлантичному валу знаходилися 7 гармат sFH 15 (t).

Фінська гаубиця 150 Н / 15 на вогневій позиції

Фінська гаубиця 150 Н / 15 на вогневій позиції

Придбані Фінляндією гаубиці були доставлені замовнику 9 жовтня 1940 року. Гарматами, що отримали місцеве позначення 150 Н/15, озброїли 21-й, 22-й та 28-й важкі артдивізіон. Фінам гаубиці не особливо подобалися через їх громіздкість, тому незабаром їх вилучили з важких артдивізіон (в 21-м і 22-м дивізіонах їх замінили трофейні 152-мм гаубиці М-10, а в 28-му — гаубицями-гарматами МЛ-20). Частину гармат 150 Н/15 відправили на склад, частину передали кріпосному артилерійському дивізіону «Мааселкяя», де їх використовували аж до кінця війни. У 1941–1944 роках фінські гаубиці 150 Н/15 зробили майже 25.000 пострілів, причому після вичерпання запасів оригінальних набоїв чехословацького виробництва вони успішно використовували німецькі снаряди для гаубиць sFH 18.

«Автогаубіца» М.15 стала першою в світі гарматою свого класу, спеціально розробленою під моторну тягу. Швидкість пересування на марші не перевищувала 5–7 км/год, адже колісний хід М.15 був непідресореним, з масивними дерев’яними колесами. Втім, творці гаубиці і не ставили перед собою завдання підвищити швидкість пересування. Головним мотивом переведення на моторну тягу було зняття обмежень по ваги гармати, що була властива кінній тязі. Завдяки цьому вдалося істотно підвищити дальність стрільби за рахунок подовження ствола та посилення лафета. Незважаючи на дуже невелику вироблену кількість, гаубиці встигли послужити в арміях Австро-Угорщини, Австрії, Чехословаччини, Німеччини та Фінляндії. Зустрічаються також відомості про застосування одиничних трофейних екземплярів румунською й італійською арміями.

Тактико-технічні характеристики 15-см гаубиці vz. 15
Калібр, мм 149,1
Довжина ствола, мм/калібрів 2966/20
Вага гармати в бойовому положенні, кг 5560
Вага гармати в похідному положенні, кг 6300
Кут вертикального наведення від −5° до +65°
Кут горизонтального наводедення
Вага снаряду, кг 42
Початкова швидкість снаряду, м/с 218-508
Скорострільність, пострілів/хвилину 1–2
Максимальна дальність пострілу, м 11 500

Список літератури

  1. Fidler J., Sluka V. Encyklopedie branné moci Republiky československé 1920-1938. — Praha: Libri, 2006
  2. Kralický V. Československé dělostřelecké zbraně. — Praha: Naše vojsko, 1975
  3. Gander T., Chamberlain P. Enzyklopädie deutscher Waffen 1939-1945. — Motorbuch Verlag
  4. Ortner M.C. The Austro-Hungarian Artillery From 1867 to 1918. — Vienna: Militaria, 2007
  5. delostrelectvocsarmady1918-1939.estranky.cz
  6. forum.valka.cz

Стаття оприлюднена на сайті WARSPOT: https://warspot.ru/16540-dalnoboynaya-gaubitsa-pyati-armiy

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 28 апреля 2020
Рубрика: Артиллерия, Вооружение
Метки: , ,

Последние опубликование статьи