Цісарська та королівська «квасоля»

Дмитро Адаменко

Початкова військова підготовка в середніх школах Австрії та Угорщини, яку юнаки могли пройти за бажанням, мала на меті підготувати нижні чини для збройних сил. Кращі з випускників могли отримати від призовної комісії пропозицію служити в армії на особливих умовах і врешті-решт стати офіцерами резерву.
Одночасно батьки могли дати синові й початкову військову освіту, яка мала стати першою сходинкою до здобуття офіцерських зірок.

Система початкової та середньої військової освіти, що була створена в Австро-Угорщині, перш за все готувала юнаків до вступу в середні спеціальні (школи кадетів) і вищі (військові академії) навчальні заклади. Перші випускали кандидатів в лейтенанти, другі — лейтенантів. Створення цієї системи розпочалося в 1870-і роки з турботи про сиріт, батьки яких загинули на війні або померли під час служби, — це мало створювати в суспільстві позитивний образ армії та відчуття того, що монарх не залишить дітей своїх вірних вояків.

Військовий сиротинець

Група вихованців Військового сирітського притулку з директором (Obervorsteherin) фрау Марією Кіттнер. Хіртенберг, 1907 рік (Janaczek G. Tüchtige Officirs und rechtschaffene Männer: Eine historische Bilderreise zu den Militär-Erziehungs- und Bildungsanstalten der k.(u.)k. Monarchie – [Б. м.]: Vitalis, 2007. – S. 12)

Група вихованців Військового сирітського притулку з директором (Obervorsteherin) фрау Марією Кіттнер. Хіртенберг, 1907 рік

Будівля Військового сирітського притулку в Хіртенберзі (Janaczek G. Tüchtige Officirs und rechtschaffene Männer: Eine historische Bilderreise zu den Militär-Erziehungs- und Bildungsanstalten der k.(u.)k. Monarchie – [Б. м.]: Vitalis, 2007. – S. 11)

Будівля Військового сирітського притулку в Хіртенберзі

Особливу турботу держава виявляла до сімей загиблих або померлих офіцерів і військових чиновників: сироти та вдови отримували пансіон із спеціального фонду (Militärtaxfond). Сирітські заклади освіти для хлопчиків і дівчаток перебували під опікою Військового міністерства спільного війська. Вперше увагу до дітей загиблих військових виявила ще імператриця Марія Терезія в XVIII сторіччі, але тоді до створення окремої спеціалізованої установи справа не дійшла. Лише за часів Франца Йосифа I в 1877 році для дітей чоловічої статі в місті Фішау було засновано «Притулок для сиріт військових» (k.k. Militär-Waiseninstitute). У 1891 році він був перетворений на «Навчальний заклад для сиріт-синів офіцерів» (k.u.k. Erziehungsanstalt für verwaiste Offizierssöhne). У 1898 році заклад пережив чергову реорганізацію та був переведений до Хіртенбергу, а на його базі в Фішау створили нижчу військову реальну школу. Головна будівля навчального комплексу в Хіртенберзі збереглася й до нині — сьогодні в неї розташовується… в’язниця.

Нарешті в 1911 році заклад перейменували на «Інститут офіцерських сиріт» (k.u.k. Offizierswaiseninstitut). «Інститут» на 140 (за іншими даними — на 120) місць проіснував до самого розпаду двоєдиної монархії. Туди брали вихованців не раніше ніж з шестирічного віку, після чого протягом чотирьох років їм давали початкову середню освіту, готуючи до вступу в військові нижчі реальні школи або відповідні цивільні навчальні заклади. Діти могли перебувати в закладі до поки їм не виповнеться 14 років.

Приютський комплекс забезпечував учням ночівлю, харчування, а також заняття плаванням, гімнастикою й іграми. Відповідно до чотирирічної програми навчання, вихованці ділилися на чотири класи. Викладали в притулку жінки: одна старша та чотири молодші виховательки, чотири вчительки й одна вихователька дитячого саду. Дамам допомагали військовий завуч і допоміжний персонал.

Однострої в військово-навчальних закладах: 7 — учень старшої військової реальної школи; 8 — учень молодшої військової реальної школи; 9 — учень Військової академії; 10 — вихованець Військового сирітського притулку; 11 — сурмач військово-навчального закладу; 12 — лакей військово-навчального закладу (Die Oesterreich.-Ungarische Armee — Leipzig: Verlag von Moritz Ruhl, 1890. – S. 10)

Однострої в військово-навчальних закладах: 7 — учень старшої військової реальної школи; 8 — учень молодшої військової реальної школи; 9 — учень Військової академії; 10 — вихованець Військового сирітського притулку; 11 — сурмач військово-навчального закладу; 12 — лакей військово-навчального закладу

Кожен учень отримував від держави безкоштовний однострій:

Нижчі військові реальні школи

Учень нижчої військової реальної школи. Галун з вовни жовтого кольору по низу петлиці на комірі означав, що учень «добре встигає у навчанні»

Учень нижчої військової реальної школи. Галун з вовни жовтого кольору по низу петлиці на комірі означав, що учень «добре встигає у навчанні»

Військова влада монархії приділяли пильну увагу ще одному виду допризовної підготовки юнацтва — різним військовим школам. Якщо батьки бажали дати своїй дитині військову освіту або з дитинства привчити його до військової дисципліни, вони могли віддати сина в одну з військових реальних шкіл, які поділялися на нижчі та вищі. Такі школи неодноразово створювалися, розформовувалися, реорганізовувалися та міняли своє місце розташування. У військових школах діти отримували ту ж освіту, що і в цивільних гімназіях, але навчання в них поєднувалася з суворою дисципліною.

Імператриця Марія Терезія називала молодші військово-навчальні заклади «офіцерськими яслами» (Offizierspflanzstätten). При імператорі Франці Йосифі учням дали призвісько «квасоля» (Fisole), і самі вони його використовували (його етимологія залишається нез’ясованою). Згідно з першою реформою системи військової освіти, з 1852 року створили шість нижчих і шість вищих військових виховних шкіл.

У 1900 році оприлюднили нові правила системи військово-навчальних закладів, згідно з якими їх розділили на три категорії:

Учень нижчої військової реальної школи з класним керівником у званні гауптмана

Учень нижчої військової реальної школи з класним керівником у званні гауптмана

Таким чином, існувала певна кількість стипендіатів (наприклад, військові сироти, діти офіцерів і військових чиновників), які навчалися безкоштовно або зі значною знижкою, виплачуючи лише половину суми. Навчання у військових школах, на відміну від цивільних гімназій, було частково платним. Щорічна оплата становила 828 крон — чимала сума наприкінці XIX — початку ХХ століття. Вважалося, що з ціх грошей 800 крон витрачали на харчування, а 28 — на навчання. Інші витрати на утримання учня держава покривала за власний рахунок. Однак для того, щоб потрапити у військову школу, було недостатньо просто оплатити курс навчання — всі абітурієнти мали успішно скласти вступний іспит.

Головним завданням нижчої військової реальної школи (Militärunterrealschule) було підготувати протягом чотирьох років хлопчика до вступу у вищу та/або кадетську школу: в першу брали у віці 14–16 років, у другу — у віці 14–17 років. Щоб абітурієнт вступив у школу, його батьки повинні були подати заяву в Військове міністерство спільного війська в період, коли їх дітям виповнювалося 11–12 років. Одночасно діти проходили огляд у лікаря: в школу не брали абітурієнтів з психічними захворюваннями, фізичний розвиток мав відповідати віку, а зріст — не нижче 125 см.

На вступ у школу не могли вплинути а ні етнічне, а ні регіональне походження. Вступний іспит можна було здавати будь-якою мовою, офіційно визнаною в монархії, але в подальшому навчання відбувалося німецькою чи угорською в залежності від розташування школи в Австрії або Угорщини (чотири школи з шести перебували на австрійських землях). Для навчання військовій дисципліні та опанування базових військових знань у школах були опікуни (Aufsichtspersonen) з ветеранів-фельдфебелів. Таких опікунів у кожному класі було двоє: денний та нічний. На прийом їжі учні ходили строєм. Велика увага приділялася стройовій підготовці (без зброї) та гімнастиці. Викладачами були обер-офіцери, класним керівником (Klassenvorstand) — гауптман (ротмістр кавалерії або артилерії). Очолювали школи старші штаб-офіцери.

Будівля Нижчої військової реальної школи в Штрассі. Фото десь у 1900 році

Будівля Нижчої військової реальної школи в Штрассі. Фото десь у 1900 році

Будівля Нижчої військової реальної школи в Енсі, 1910 рік

Будівля Нижчої військової реальної школи в Енсі, 1910 рік

Будівля Нижчої військової реальної школи в Кьосегу, 1910 рік

Будівля Нижчої військової реальної школи в Кьосегу, 1910 рік

У 1852 році в Санкт-Пьольтені було створено філію вищої виховної школи, що розташовувалася в Лінці (Linzer Obererziehungshauses). З 1860 року в будівлі розміщувалася Інженерна навчальна рота (Genieschulkompanie), в 1866 році її місце посіла школа кадетів (Kadettenschule), в 1870 році — військова колегія (Militärkollegium) і, нарешті, в 1875 році — нижча військова реальна школа. У 1886–1891 роках в ній навчався майбутній поет Райнер Марія Рільке. Згодом він вступив до вищої військової реальної школи в Мариш-Вайскірхен, однак, не закінчивши її, відмовився від кар’єри військового. У 1916 році цей з найвидатніших модерністів ХХ століття все ж таки був покликаний до війська та до кінця війни служив у Відні в військовому архіві. Будівля школи не пережила Другої світової війни — в 1945 році її було повністю знищено авіаційним бомбардуванням.

Нижча військова реальна школа в Фішау була створена на базі «Навчального закладу для сиріт військових», який в 1898 році переїхав до Хіртенбергу. Комплекс будівель в Фішау не зберігся до наших днів — сьогодні на його місці знаходяться житлові будинки та бізнес-центри.

В 1852 році в Штрассі було створено школу кадетів, яку шість років по тому перетворили на вищу виховну школу (Obererziehungshaus). З 1874 року будівлю використовували під казарму, а в 1896 році його повернули майбутнім кадетам. Нарешті в 1904 році тут розташували нижчу військову реальну школу. Навчальний комплекс повністю зберігся до сьогодення та використовується австрійською армією під назвою «Казарми ерцгерцога Йогана».

Викладачі Нижчо] військової реальної школи в Штрассі, 1908 рік

Викладачі Нижчо] військової реальної школи в Штрассі, 1908 рік

Спальне приміщення для учнів Нижчої військової реальної школи в Кьосегу

Спальне приміщення для учнів Нижчої військової реальної школи в Кьосегу

Молодша військова реальна школа в Енсі, що була розрахована на 120 учнів, стала останньою зі створених в Австро-Угорщині — 30 листопада 1908 року її відкрив ерцгерцог Євген. Сьогодні цей комплекс будівель займає Академія молодших офіцерів збройних сил Австрійської Республіки.

Угорською мовою більшість наук викладали лише в двох нижчих школах. Відповідно до реформи військової освіти 1852 року, одна зі шкіл кадетів мала розміщуватися в Західній Угорщині — після тривалих переговорів було обрано місто Кішмартон (зараз — австрійський Айзенштадт), муніципалітет якого погодився виділити 17 га землі. 26 квітня 1858 року двісті учнів урочисто зайняли нові навчальні корпуси. В 1873–1878 роках величну будівлю віддали під піхотну казарму, проте згодом «з Високого благословіння» від 20 травня 1879 року було прийнято рішення про те, що її треба реконструювати та віддати під нижчу військову реальну школу на 260 місць. Триповерховий навчальний корпус у стилі Романського Відродження з фасадом в 143 м та двома бічними крилами був оточений великим парком, ігровими майданчиками та навчальним плацом. Комплекс навіть мав власний басейн. У 1908 році нижчу школу вирішили перепрофілювати у вищу, скоротивши кількість учнів до 75 осіб. Що ж стосується нижчої школи, то вона в наступному році переїхала в Марошвашаргелі (зараз — Тиргу-Муреш у Румунії).

У Кьосегу в 1856 році було створено вищу виховну школу, що в 1874 році перетворили на нижчу військову реальну. Будівля збереглася до наших днів і використовується дитячим будинком. Нижчі військові реальні школи Австрії та Угорщини були розраховані на одночасне навчання 1188 учнів.

Як і вихованці сирітського притулку, учні отримували обмундирування:

Обмундирование учащихся Военного пансионата для сирот (слева), высшей военной реальной школы (в центре) и низшей военной реальной школы (справа).

Однострій учнів Військової пансіонату для сиріт (ліворуч), вищої військової реальної школи (в центрі) та нижчої військової реальної школи (праворуч). Вихованець військового сирітського пансіонату та учень вищої військової школи носять на комірі галун «успішних», учень нижчої школи — «дуже добре встигає»

В 1889 році у всіх військово-навчальних закладах Австро-Угорщини було заведено оригінальну систему відмінності учнів по успішності: на комір парадного кітеля або петлиці коміру повсякденного нашивали галун від передньої кромки коміра до, приблизно, погону). В військових і кадетських школах цей галун був з жовтої вовни: ті, хто «добре встигав» у навчанні, отримував одинарний галун вздовж нижньої лінії пришива коміра; «дуже добре встигав» — такий подвійний; «відмінник» додатково нашивав по форменому ґудзику в дальньому кінці кожного з подвійного галунів.

Не лиши вогнепальної, але й холодної зброї учням нижчих військових реальних шкіл не видавали. Тому вони із заздрістю дивилися на однолітків-слухачів «Лицарської академії Терезіанум», в кожного з яких з моменту вступу була церемоніальна шпага.

Морська нижча військова реальна школа, військова школа при Арсеналі і приватні військові школи

Комплекс будівель віденського Арсеналу, 1860 рік

Комплекс будівель віденського Арсеналу, 1860 рік

В 1900 році з ініціативи престолонаслідника, командувача ВМФ ерцгерцога Франца Фердинанда в Полі (зараз — Пула в Хорватії) була створена спеціальна «Військово-морська нижча реальна школа» (k.u.k. Marineunterrealschule) — аналогія звичайної військової школи, але з військово-морською специфікою. Передбачалося, що її випускники надалі зможуть продовжити спеціальну військово-морську освіту в Школі морських юнг (Marinejungenschule) або Музичній школі юнг (Musikjungenschule), що були розташовані в цьому ж місті — великому порту й однією з основних баз ВМС двоєдиної монархії.

В 1854 році для дітей обох статей робітників і службовців віденського Арсеналу, які жили за місцем роботи, в будівлі «Об’єкту 19» Збройового заводу (Objekt 19 Gewehrfabrik) відкрили початкову дворічну школу (Trivialschule). У 1855 році вона була переведена на «Об’єкт 5», а в 1861 році — реорганізована в чотирирічну старшу школу (Normalhauptschule) та переведена на «Об’єкт 9». У 1869 році наказом Військового міністерства спільного війська школу перетворили на трикласну приватну народну (Privat-Volksschule), а в 1873 році — на двокласну. Нарешті в 1887 році вона була повернута державі та перейменована на Військову народну школу (k.u.k. Militärvolksschule) — викладати в ній залишилися цивільні педагоги, а їх помічниками стали солдати.

Також відомо, що за станом на 1900 рік у Відні працювали дві приватні військові школи.

Боснійсько-Герцеговинський Військовий пансіонат

В «окупуваному окрузі Боснія та Герцеговина» (Okkupationsgebietes Bosnia und Herzegowina) в 1879 році за ініціативою фельдцойгмейстера герцога Вільгельма Вюртемберзького було створено власний «Пансіонат для хлопчиків» (k.u.k. Knabenpansionat). Австро-угорська адміністрація хотіла не лише готувати до вступу до вищих і кадетських шкіл синів офіцерів і чиновників XV та XVI військових корпусів, але й привернути увагу до військової служби місцевого середнього класу. Пансіонат було розташовано в Сараєво в двох будівлях, орендованих державою, — планам побудувати власний корпус так і не судилося збутися.

Учень боснійсько-герцеговинського Військового пансіонату

Учень боснійсько-герцеговинського Військового пансіонату

Учень боснійсько-герцеговинського Військового пансіонату

Учень боснійсько-герцеговинського Військового пансіонату

Учень боснійсько-герцеговинського Військового пансіонату

Учень боснійсько-герцеговинського Військового пансіонату

З 1879 по 1908 роки пансіонат підготував 186 майбутніх офіцерів і 12 кадетів, з яких 46 осіб були місцевими мешканцями. Загалом за період існування пансіонату (1879–1915 роки) навчання в його стінах пройшли 1025 вихованців. З них 364 були місцевими жителями, багато походили з мусульманських сімей. У 1913/1914 навчальному році в пансіонаті навчалися 96 хлопчиків, з яких 60 були римо-католиками, 18 — православними, 10 — мусульманами, 5 — протестантами, 2 — іудеями, 1 — греко-католиком. Викладацький склад налічував 13 цивільних вчителів і 5 священнослужителів. Під час 1914/1915 навчального року пансіонат було закрито за мобілізаційним приписом, учнів розподілили по інших військовим школам Австро-Угорщини.

Спочатку навчання в пансіонаті проходило протягом восьми років, що відповідало повному курсу цивільної гімназії. В 1885 році пансіонат зазнав реорганізацію та перетворився на чотирирічну нижчу військову реальну школу.

Особливістю одностроїв учнів було те, що кожен з них носив темно-синій двобортний парадний кітель з червоними погонами та плечовими валиками, який застібався на гладкі ґудзики з жовтого металу (2×6). Крім того, сіро-блакитні штани було прикрашено по зовнішнім швах червоними кантами та лампасами. Замість кепі учні носили червоні фески з чорними китицями.

Цілком очевидно, що у військових пансіонатах і нижчих військових реальних школах Австро-Угорщини хлопчикам і юнакам не стільки давали специфічну освіту, що була необхідною військовим, скільки привчали їх до дисципліни. Втім, навчання в таких закладах було хоча й не обов’язковою, але важливою сходинкою до побудови майбутньої офіцерської кар’єри.


Джерела та література

  1. ah.milua.org.
  2. Австро-Венгрiя. Военная энциклопедiя. — М.: Изд-во Тов-ва И. Д. Сытина, 1914. — Т. 1. — С. 55–78.
  3. Адаменко Д. Императорский и королевский военный мундир: 1914 г. — Киев, 2011. — С. 109–112.
  4. Вооруженныя Силы Австро-Венгрiи. Часть 1. Организацiя, мобилизацiя и составъ вооруженныхъ силъ. (По даннымъ к 1 января 1912 года.). — СПБ: Главное Управленiе Генерального Штаба, 1912. — С. 166–181.
  5. Das K. u. K. Heer 1895: Eine bildserie von Oskar Brüch, kommentiert von Günter Dirrheimer. – Graz; Stuttgart: Stocker, 1997. — S. 69–70, B. 20.
  6. Die Oesterreich.-Ungarische Armee. – Leipzig: Verlag von Moritz Ruhl, 1890. — S. 10, 15.
  7. Hinterstoisser H., Schmidl E., Neumayer C., Wohnout H. The Emperor’s Bosniaks: The Bosnian-Herzegovinian Troops in the k. u. k. Army. — Wien: Verlag Militaria, 2008. — P. 45–47.
  8. Janaczek G. Tüchtige Officirs und rechtschaffene Männer: Eine historische Bilderreise zu den Militär-Erziehungs- und Bildungsanstalten der k.(u.)k. Monarchie. — [Б. м.]: Vitalis, 2007. — 140 s.

Стаття російською мовою оприлюднена на сайті «WARSPOT»: https://warspot.ru/8949-imperatorskaya-i-korolevskaya-fasol

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 13 марта 2020
Рубрика: Вооруженные силы, Обмундирование, Общие сведения, Общие сведения, Одежда, Первая мировая война, Рисунки, Фотографии
Метки: , , ,

Последние опубликование статьи