І сталось на тім світі (Жінки в Українському добровольчому легіоні)

«Велика новина,
Що в бій ідуть з тяжким крісом
Козак і дівчина. (68)»
Народна пісня.

Восени 1911р. Іваном Чмолою, студентом Львівської політехніки, був створений перший пластовий осередок, до якого входили учні Академічної гімназії, Головної державної семінарії, Торговельної школи, жіночої семінарії УПТ, семінарії СС Васильянок і студенти університету. На перших зборах підкреслювалося, що Пласт не має бути забавкою, а з нього має зародитися рідне українське військо (1). Серед двадцяти активних членів організації були дівчата О.Степанів, С.Сидорович, Г.Дмитренко, С.Древко, М.Якимович та ін. Ця пластова організація проіснувала близько року — до осені 1912р. й передала невеликий досвід «Комітетові академічної молоді» та січовій організації. В ній панували сувора дисципліна й точність. Вишкіл і нічні вправи проходили на околицях Львова. Під час літніх ферій 1912 р. дівчата також відбували скавський і військовий вишкіл у першому таборі на Говерлі. «На практиці ми вели більше військову, як пластову роботу, згадує Ганна Дмитренко, бо крім в’язання вузлів, пластового ходу, сигналізації, училися… стріляти з бравнінга, пізнавати систему кріса — Манліхера, таборувати й підходити» (2). У січні 1914 року зусиллями Романа Дашкевича виникла організація «Січові Стрільці ІІ» (друга після «Січових Стрельців»), а при ній окрему жіночу чоту, що налічувала 33 членкині. Всі жінки, що незабаром у тій чи іншій іпостасі опинилися у військових формуваннях. Всі вони мали кріси й проходили військову підготовку на рівні новобранців армії. Після складання присяги жінки отримали стрілецькі відзнаки й фактично набули статусу українського жовняра.

Олена Степанів

Олена Степанів

Софія Галечко

Софія Галечко

Прагненням жіноцтва керував гарячий патріотизм, що доходив до самопожертвування. Велику роль відігравав родинний фактор: жінки йшли на фронт за своїми чоловіками, братами, батьками. Часто до війська зголошувалися до війська сестри та подруги. За віковим і соціальним складом в абсолютній більшості це була інтелігентська молодь: студентки, семінаристки, вчительки.

Унікальні характеристики жінок-стрільців, які дав журналіст Франц Мольнар після свого перебування на галицькому фронті в серпні 1915 р. в одному віденькому щоденнику. Як особливість українських відділів він відзначив те, що «в склад їх входять одягнені в регулярні, польові уніформи дівчата, які виконують польову службу під кожним оглядом на рівні з мужчинами. Вони носять кріси…, складають вояцьку присягу, їх підносять у військових ступенях, вони одержують бойові відзначення. За міжнародним правом вони є вояками так само, як і мужчини» (3).

В УСС жінки не твори цілісної формації. Після короткого вишколу у вересні 1914 р. вони були призначені до різних відділів, де пройшли свій бойовий шлях загальним визнанням стало піднесення їх до старшинських рангів і нагородження військовими відзнаками.

Жінки-стрільці залишили унікальні спогади, де з глибоким психологічним переживанням, проте й не без іронії, передається пафос збройної боротьби за волю народу (4).

Галицька армія, що стала створюватись після Листопадового зриву з 1918 й до квітня 1920 року пройшла складний і тернистий шлях борні за українську державність. Дослідники та мемуаристи стверджують про участь у ній сотень жінок. Багато з них залишилося невідомими. Вивчення досліджень з даної проблематики (5) і доступних нам архівних документів (6) дозволяє відновити 120 імен.

Дослідники українських збройних сил обходять увагою факт існування окремого жіночого підрозділу в Галицькій армії. Його слід визнати й з військової точки зору. В кінці травня 1919 р. українська армія відступила переважаючими силами поляків. Одним з останніх столицю ЗУНР в залишив так званий Залізничний загін. Три сотні складали залізничники та юнаки різних підрозділів, що знаходились на студіях, а четверту було сформовано із 16-18 дівчат, які після листопадового перевороту служили в допоміжних військових структурах, а потім не захотіли залишатися в місті. Їхнім командантом стала хорунжа Марія Кривів. Спочатку сотня мала 36, а підчас «Чортківської офензиви» ( назва наступу Галицької Армії, на Львів, який відбувся 6–28 червня 1919 р., що стало найкращою сторінкою її боротьби) зросла до 76 воячок (7).

Доба національно-визвольних змагань українського народу за свою державність зумовила велике піднесення духовності та суспільної активності жіноцтва. Зокрема у військових формуваннях. Воно де в чому продовжило традиції давніх амазонок, але його більшість пішла по лінії свого природного покликання. Українки мужньо й жертовно виконали громадський і патріотичний обов’язок у боротьбі за збереження державності, волю та незалежність нації.

Та й пізніше, в наші часи, жінки-воячки на Україні явище не таке вже й рідкісне. Знамениті січовики Олена Степанівна та Софія Галечко, дівчата-партизанки в рядах УПА…


Література:

  1. Дмитренко Г. Тайний плат перед війною // Нова хата. — 1930.
  2. Степанів О. Напередодні великих подій. Власні переживання й думки. — 1912–1914. — Львів, 1930.
  3. Звіт воєнного кореспондента із галицького фронту // За волю України.
  4. Галченко С. Третя чота // За волю України.
  5. Шмігельська-Климкевич І. Вірна служба // Жінка. — 1936.
  6. ЦДІА України у Львові, ф. 581, оп. 1, спр. 53, арк. 1–17.
  7. Зубрик Р. Дівоча сотня «Залізничного Загону» // Юнацтво в Обороні рідної землі. Спогади. — Філадельфія, 1960.
Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 28 июня 2010
Рубрика: Биографии, Вооруженные силы, Первая мировая война, Первая мировая война
Метки: , ,

Последние опубликование статьи